Та просто не знаю вже, що й робити, каже Олексій, важко сідаючи навпроти доньки, вдивляючись у рожеві плямки на її щоках. Знову
Чотирирічна Ярина стоїть посеред кімнати, терпляча і якась доросла не по віку. Вона вже звикла до цих оглядів, до стурбованих батьків, до нескінченних мазей та ліків.
Катерина підійшла, опустилася поруч із чоловіком, ніжно відгорнула пасмо волосся з лиця доні.
Нічого ті ліки не дають. Вода і то більше допоможе. А ті лікарі у нашій амбулаторії… не лікарі, а хтозна-що. Вже втретє схему міняли, а результату як не було, так і нема.
Олексій звівся, потер перенісся. За вікном сіріла погода, і день обіцяв бути таким же тьмяним, як і попередні. Зібралися швидко Ярину закутали у теплу курточку, і вже за півгодини сиділи в квартирі його мами.
Ольга зітхала, хитала головою, гладила внучку по спині.
Малесенька, а вже стільки всього наглоталася. Організм же не витримує, посадила Ярину на коліна, і та одразу притулилась до бабусі. Дивитись боляче.
Ми б раді не давати, Катерина метушливо сиділа на краю дивану, сплела пальці. Та алергія не відступає. Ми вже все прибрали ну зовсім все! Ярина їсть лише найпростішу їжу, а висип все одно.
І що кажуть лікарі?
Та конкретики нуль. Локалізувати не можуть. Аналізи, проби здаємо результат Катерина розвела руками. Ось він на щоках.
Ольга зітхнула, поправила доньці комірчик.
Може, з часом переросте В дітей таке буває, пройде з віком. Але поки, звісно, радіти нема чому.
Олексій дивився на доньку. Маленька, худенька очі великі, уважні. Він погладив її по голівці й раптом згадав власне дитинство: як із кухні тягав узвар і бабусині булочки в неділю, як конфети випрошував, як із банки ложкою обожнював бабусине варення. А його Ярина відварені овочі, курятина, вода. Ніяких фруктів, смаколиків, ані звичної дитячої їжі. В чотири роки дієта суворіша, ніж у того, хто має хворий шлунок.
Нам вже нема чого прибирати, тихо каже він. В раціоні практично нічого.
Додому їхали мовчки. Ярина задрімала на задньому сидінні, і Олексій поглядав у дзеркало. Нарешті спокійно спить хоч зараз не свербить.
Мама телефонувала, озвалася Катерина. Просить привезти Ярину на наступні вихідні. Квитки в ляльковий театр купила, хоче з онукою піти.
Театр? Олексій переключає швидкість. Гарна ідея, хай трохи розважиться.
Так, хай побуде серед дітей, може, їй стане веселіше.
…В суботу Олексій припаркувався біля будинку тещі, дістав Ярину з автокрісла. Донька сонно кліпала оченятами, терла їх кулачками рано підняли, не виспалась. Він підхопив її на руки, вона одразу притулилася носом до його шиї, тепла й легенька, як горобчик.
Тетяна Михайлівна випливла на ґанок у строкатому халаті, руки здійняла, наче побачила жертву кораблетрощі, а не внучку.
Ой, Яринко моя, сонце, вона обійняла доньку, притиснула до себе. Бліденька, худенька Щічки впали. Замучили дитину дієтами, згубили просто.
Олексій втиснув руки в кишені, стримуючи роздратування вже вкотре одне й те ж.
Та ми ж для її ж блага це робимо, не від хорошого життя, самі знаєте.
Яке це благо? теща стиснула губи, оглядаючи внучку, ніби та повернулася з табору. Кістки одна шкіра. Треба рости дитині, а ви її морите!
Вона взяла Ярину й понесла в хату, навіть не озирнувшись, а двері тихо зачинилися. Олексій лишився стояти на ганку; щось болісно ворушилось десь у глибині, але думка вислизала, як вранішній туман. Він потер лоба, постояв хвилину, вслухаючись у тишу чужого двору, і пішов до машини.
Вихідні без доньки дивне, аж забуте відчуття. У суботу з Катериною поїхали до гіпермаркету, тягали візок між стелажами, набирали продукти на тиждень.
Вдома Олексій три години возився з краном у ванній, що капав вже другий місяць. Катерина перебирала шафи, витягала старі речі, пакувала їх на викид. Звичний побут, але без дитячого голосу квартира здавалася чужою і порожньою.
Увечері замовили піцу ту саму, з моцарелою і базиліком, яку Ярині не можна. Відкрили пляшку червоного вина. Сиділи на кухні, балакали ні про що давно такого не було. Про роботу, відпустку, ремонт, який ніяк не закінчать.
Як добре, мовила Катерина, але одразу замовкла, прикусила губу. Я маю на увазі… ну, ти розумієш, тут так тихо й спокійно.
Розумію, Олексій поклав руку на її долоню. Я теж сумую, але трохи відпочити нам не завадить.
У неділю він по Ярину вирушив ближче до вечора. Сонце сідало, заливаючи вулиці густим помаранчевим світлом. Дім тещі ховався за старими яблунями, в призахідному промінні видавався майже затишним.
Олексій вийшов із машини, штовхнув хвіртку петлі скрипнули і завмер.
На ганку сиділа його Ярина. Поруч Тетяна Михайлівна, схилилася над онукою, вигляд абсолютного щастя на обличчі. В руках пиріжок. Великий, гарний, з маслом. І Ярина його їла: щічки забруднені, на підборідді крихти, а очі сяючі, щасливі, яких він у доньки давно не бачив.
Олексій кілька секунд просто дивився. Потім щось гаряче, зле піднялося хвилею з грудей.
Він кинувся вперед, за три кроки був біля доньки, вихопив пиріжок із рук тещі.
Це що за самодіяльність?!
Тетяна Михайлівна вздрогнула, відступила, щоки стали багряними.
Вона почала махати руками, наче відбиваючись від його обурення:
Та то ж шматочок, ну зовсім маленький! Що страшного пиріжок
Олексій не слухав. Підхопив Ярину на руки вона притихла, притулилась йому до куртки, глибоко налякана. Він посадив доньку в автокрісло, застібнув ремені, пальці тремтіли від злості. Ярина дивилась на нього відкритими очима, губи здригались ось-ось заплаче.
Все добре, зайченя, він обійняв її, стараючись, щоб голос звучав спокійно. Сиди тут, тату зовсім ненадовго.
Зачинив дверцята, і повернувся до ганку. Тетяна Михайлівна стояла там, теребила халат, обличчя плямисте.
Олексію, ти не розумієш…
Та що я не розумію?! він зупинився у двох кроках. Ми пів року не знали, що з нашою Яриною! Обстеження, аналізи, алерготести ти уявляєш, скільки це коштувало?! Скільки нервів, скільки ночей без сну?!
Тетяна Михайлівна відступила до дверей.
Я ж хотіла, щоб було краще…
Краще?! Олексій ступив ближче. Ми її на воді й вареній курці тримали! Все забрали! А ти тут, потайки, пиріжками годуєш?!
Я ж імунітет їй робила! раптом вона відважилась, підняла підборіддя. Потроху давала, щоб організм звикав, і все би минуло завдяки мені! Я знаю, що роблю, бо сама трьох дітей виростила!
Олексій дивився і не впізнавав її. Та жінка, яку він терпів роками заради дружини і миру вона труїла його дитину, вважаючи себе розумнішою за лікарів.
Троє дітей Ну і що? тихо кинув він, і теща зблідла. Всі діти різні. Ярина не твоя, вона моя донька. І більше ти її не побачиш.
Що?! захопилась за перила. Ти не маєш права!
Маю.
Олексій розвернувся й пішов до машини. За спиною гриміли крики. Він не озираючись сів за кермо, завів двигун. У дзеркалі мелькнула постать тещі вона бігла за хвірткою, махала руками. Олексій натиснув на газ.
Вдома Катерина чекала у коридорі. Побачила чоловіка, Ярину зі сльозами й зрозуміла все без слів.
Що трапилось?
Олексій розповів коротко, сухо, без емоцій їх він залишив там, під яблунями. Катерина слухала мовчки, її обличчя камяніло. Врешті витягла телефон.
Мамо! Так, Олексій сказав Як ти могла?!
Олексій забрав Ярину в ванну змити з лиця залишки пиріжка і сліз. За дверима голос Катерини був різкий, незнайомий. Вперше чує, як вона відчитує свою маму так суворо. Врешті долинає чітке: «Поки не зясуємо із алергією Ярину ти не побачиш».
Минуло два місяці
Неділя у Ольги вже стала традицією. Сьогодні на столі бісквітний торт з кремом і полуницею. І Ярина його їсть. Сама, великою ложкою, вимазалася по вуха. На щоках жодної плямки.
Хто б міг подумати, Ольга качає головою. Соняшникова олія. Така рідкісна алергія.
Лікар казав, у тисячі така, Катерина намазує собі шматок хліба вершковим маслом. Як тільки прибрали взагалі всі продукти із соняшниковою олією, перейшли на оливкову вже за два тижні висип зник.
Олексій дивився на доньку і не міг намилуватися. Рожеві щічки, блискучі очі, крем на носі. Щаслива дитина, котра нарешті їсть, як всі. Торти, печиво, і все, що готують без тієї олії. А таких страв море.
З тещою стосунки залишаються холодними. Тетяна Михайлівна дзвонить, вибачається, плаче у слухавку. Катерина говорить коротко. Олексій взагалі не говорить.
Ярина тягнеться за тортом, і Ольга підсуває тарілку.
Їж, маленька. Їж на здоровя.
Олексій відкинувся на стільці. За вікном шурхотить дощ, а вдома тепло і пахне випічкою. Його доньці стало легше, і інше більше не мало значення.
