Я купую собі якісне індиче м’ясо і готую парові котлети, а чоловік їсть дешеву свинину з простроченим терміном. Мені п’ятдесят сім років, понад тридцять років заміжня. Увесь цей час я прала, готувала їжу та дбала про затишок у нашій родині. У нас із чоловіком двоє дітей, яких я сама виховала та вивчила. Постійно крутилася, як білка в колесі – працювала на кількох роботах, щоб наші діти мали все необхідне й виглядали не гірше за інших. За всі ці роки чоловік ніколи справді не працював тяжко, а досягнувши пенсійного віку, просто осів удома. Я ж досі працюю, допомагаю дітям із онуками і тягну весь дім на собі. Не раз просила його влаштуватися хоча б охоронцем, а він лише каже, що ми й без нього справляємось. До того ж він добре знається на їжі! Я ледве встигаю щось приготувати — приходжу з роботи, а він найкраще вже з’їв, мені залишилась тільки юшка. Якось подруга порадила мені готувати окремо: йому — з дешевих продуктів, а собі — лише зі свіжих і найякісніших. Я так і зробила, сказала чоловіку, що лікар порадив мені спеціальну дієту, тому він не повинен їсти мою їжу. Тепер я ховаю свою їжу, а коли чоловік йде до гаража, їм солодощі. Ковбасу й сир тримаю у другому холодильнику, щоб він не знайшов моїх запасів. Ви ж знаєте наших чоловіків — нічого не помічають! Я купую собі філе індички й готую смачні парові котлети, а йому — дешеву свинину зі знижкою і додаю приправи, щоб не відчув смаку. Йому купую найдешевші макарони, собі — тільки з твердої пшениці. Не бачу нічого поганого у своїй поведінці: якщо хоче харчуватись якісно, нехай теж іде працювати. У нашому віці розлучатися — дурість: майже все життя позаду, маємо спільний дім, тож навіщо його продавати і ділити гроші навпіл?

Я купую собі якісне індиче мясо й готую на пару котлети, а йому дістається свиняче майже з вичерпаним строком придатності.

Мені пятдесят сім років. Уже понад тридцять років я заміжня, і весь цей час я прала, готувала їжу та створювала затишок для сімї. Разом з чоловіком ми маємо двох дітей, яких я сама виховала і вивчила. Скільки себе памятаю, крутилася як білка в колесі. Завжди працювала на кількох роботах паралельно, хапалася за будь-яку можливість, щоб наші діти мали все необхідне і виглядали так само достойно, як і їхні однолітки.

Усе наше спільне життя чоловік так і не навчився по-справжньому працювати, а коли вийшов на пенсію, то остаточно сів удома і взагалі перестав щось робити. Я ж досі працюю, допомагаю дітям з онуками й виконую абсолютно всю домашню роботу.

Безліч разів просила чоловіка знайти бодай якусь роботу, хоч сторожем, та у відповідь чула, що й без його підробітків ми якось справляємось. І що важливо він зовсім не дурень у питаннях їжі! Ледь встигаю щось приготувати часом повертаюся з роботи, а він уже зїв усе найсмачніше, й мені залишається лише суп.

Якось поговорила з подругою, вона порадила мені готувати окремо: йому зі звичайних продуктів, собі ж з якісних. Повернувшись додому, я розповіла чоловікові, що лікар порадив мені харчуватися окремо через дієту, і тому йому не варто торкатись моєї їжі.

Тепер я ховаю свої продукти, а коли чоловік іде до гаража, потайки їм солодке. Ковбасу і сир тримаю подалі від його очей у холодильнику, а потім, коли він не бачить, все потихеньку доїдаю. Мене рятує те, що у нас дві холодильники: продукти для всіх в одній, а закрутки в іншій, де я й зберігаю свої запаси.

Ви знаєте, які чоловіки нічого не помічають. Я купую собі філе індички і готую корисні котлети, а до його свинини майже простроченої додаю приправи; йому байдуже. Йому купую найдешевші макарони за кілька гривень, а для себе беру твердих сортів.

Я не бачу нічого поганого у своїй поведінці, не вважаю, що чиню щось недобре якщо він хоче їсти з користю, нехай іде працювати. Зараз, у нашому віці, розлучатися просто безглуздо: майже все життя прожили разом, маємо спільний дім, то навіщо зараз його продавати і ділити гроші навпіл?

Життя вчить, що турбота про себе важлива, але не варто забувати й про повагу одне до одного. Бо навіть за роки разом душевне тепло й увага можуть стати головнішими за кілограми найкращих продуктів.