Мені пятдесят сім. Уже більше тридцяти років я заміжня, і за весь цей час я завжди опікувалась чоловіком: прала, готувала їсти, думала про затишок в домі. У нас з Миколою двоє дітей, яких я виховала й вивела в люди майже сама. Все життя я бігала, як білка в колесі, працювала і вдома, і на роботах, щоб наші діти мали все не гірше, ніж інші.
Завжди працювала на кількох роботах підмітала у школі, бралася за надомні підробітки, бо зарплати не вистачало. Грошей вистачало впритул. Микола ж ніколи особливо не рвався робити: на щось серйозне не мав охоти чи здоровя, а як пенсію отримав, узагалі відпочиває вдома телевізор, газета, іноді на дачу сходить.
Я й досі ходжу на роботу, допомагаю доньці з онуками, а всі домашні клопоти на мені. Не раз просила Миколу: хоч якусь роботу спробуй, бодай вахтером чи охоронцем. А він мені: Та ну, обійдемось, навіщо воно мені? Щодо їжі ще той хитрун: готувати я ледве встигаю, а він умудряється зїсти усе найкраще до мого повернення, мені залишає тільки борщ або юшку.
Якось поділилась своєю бідою з подругою Оксаною. Вона й каже: Чого ти мучишся? Почни готувати собі окремо, із кращих продуктів, а йому просте дешеве. Я й зважилась: прийшла додому, кажу Миколі, мовляв, лікар порадив дієту тепер моя їжа тільки для мене, бо мені здоровя треба берегти.
Тепер уже ховаю своє, як партизан: коли Микола йде до гаража чи на город, витягаю цукерки, чай пю з твердим сиром все ховаю в другому холодильнику, серед банок із консервацією, там мої запасики. Добре, що холодильника два: у звичайному його продукти, інший я осідлала: там усе моє смачненьке.
От такі наші чоловіки: не помічають нічого. Я купую для себе найкращу курятину, роблю парові котлети, а Миколі віддаю дешеву свинину або ковбасу із залишками терміну трохи приправлю, і він задоволений, навіть не жаліється. Макарони дешеві по 20 гривень купую для нього, а собі беру з пшениці твердих сортів така смакота, і для здоровя корисно.
Чесно кажучи, не бачу нічого поганого в такій економії: якщо хоче краще харчуватись хай працює! Хіба я собі купувала все на чужі гроші? Навіщо зараз, в нашому віці, сваритись чи про розлучення думати життя майже прожите, дім спільний, діти виросли, а кому потрібна та поділка грошей? Я вважаю, що треба зберігати спокій і свою гідність бо здоровя і нерви дорожчі за сварки.
