Я ТЕБЕ ЗГАДАЮ
Марія Сергіївна, оцю закарлючку ніяк не можу вивести, сумно прошепотів другокласник Тимко, тицяючи пензликом у впертий листочок намальованої ним квітки, який крутився не в той бік, як треба.
Не тисни так сильно на пензлик, козаче. Веди легко, наче пірїнкою по долоні отак! Бачиш? Тепер закарлючка виглядає краще за вареники у неділю! усміхнулася добра вчителька. А для кого ж ти таку красу майструєш?
Для мами! аж засяяв Тимко, перемігши впертий листочок. У неї сьогодні День народження! Це мій подарунок! і гордості в його голосі стало ще більше, ніж марципанів у баби на Великдень.
Ой, та щаслива твоя мама, Тимку. Не поспішай не виривай листок, нехай фарба підсохне, щоб маму не засмучувати плямами. Коли додому прийдеш, тоді гарненько висушиш. Побачиш, сподобається їй!
Марія Сергіївна глянула на темну Тимкову маківку, що схилилася над малюнком, і, посміхаючись своїм думкам, повернулася до столу.
Оце так подарунок! Давно такого не бачила. А у Тимка таки ж талант! Треба б мамі зателефонувати, порадити записати малого до художньої школи таке добро заздріть.
Та й спитати заодно чи сподобався подарунок. Марія Сергіївна і сама ніяк не могла відірватися від квітів, такі живі вийшли Мовби ось-ось шелестітимуть вони листочками.
Ех, у маму Тимко! Лариска в ті роки теж, диво, як гарно малювала
*****
Маріє Сергіївно, це Лариса, мама Тимка Котова, пролунав увечері дзвінок у квартирі вчительки, Я їй дзвоню, щоб попередити Тимко завтра не прийде.
Привіт, Ларисо. Щось трапилось? здивувалась Марія Сергіївна.
Ще й як трапилось! Всюди мені іменини зіпсував, хлопчисько малий! бушувала слухавка. А зараз лежить із температурою, швидка тільки що виїхала
Як це з температурою? Він ж здоровим зі школи прийшов, подарунок тобі ніс
Ви про ті плями?
Які плями, ти що, Ларисо! Тимко такі квіти намалював! Я сама хотіла дзвонити просити його до художньої школи записати
Не знаю, які там у нього квіти, але ніякої купи бруду на свій день народження я не чекала!
Купа? Що ти таке кажеш? зовсім розгубилася Марія Сергіївна, слухаючи плутані пояснення матері. Ларисо, слухай, якщо не проти забіжу до вас ненадовго, живу ж поряд
За декілька хвилин, отримавши згоду колишньої учениці, тепер уже мами свого учня (ой, летить же час!), Марія Сергіївна взяла зі скриньки товстий альбом із пожовклими фотками й дитячими малюнками, і вже виходила з підїзду.
На ошатній кухні, куди її повела Лариса, панував легкий гармидер. Мама Тимка віднесла торт, поскладала посуд та почала свою оду нещасть:
Як малий повернувся зі школи, а з рюкзака й куртки багнюка потекла
Як з-під куртки витягнув цуценя, мокрого-примокрого, що сморід стояв на весь підїзд! У калюжу, куди чужі хлопці пса кинули, Тимко сам поліз рятувати. Та ще й підручники всі змокли, а альбом самі плями лишилися І температура за годину вже підскочила ледь не до тридцяти девяти
І гості всі розійшлися, навіть торта не скуштували, а лікар із швидкої ще й прочитав нотацію «безвідповідальній» мамі
День народження викинула цуценя теж повернула на ту ж смітник, коли Тимка накрило сном. А альбом ще на батареї сохне, від квітів там і сліду нема, все зіллялося! фиркнула Лариса.
І зовсім не бачила, як із кожним словом, кожною нервовою ремаркою Марія Сергіївна все більше хмурніє.
А коли почула про долю щеняти й зовсім зчорніла. Погладила зіпсутий альбом, лагідно торкнулась, і заговорила вже тихо
І про зелені закарлючки, і про ожилі квіти Про дитяче старання і відчайдушну сміливість. Про щире хлопчаче серце, якому кривду важко терпіти, і про тих, хто жбурнув беззахисну живинку в калюжу.
А тоді встала, взяла Ларису за руку і підвела до вікна:
Бачиш оту яму біля смітників? Там і дорослий втопитись може, не те що щеня маленьке Тимко ж не думав тоді ні про що, крім порятунку. А, може, ще хвилювався, щоб бува не зіпсувати свій подарунокмалюнок?
А ти забула, Лариско, як у девяності, за школою, на лавці, гірко плакала, пригортаючи бездомного кошеня, відібраного у забіяк з сусіднього двору?
Як весь клас його гладив, і мами чекали, а додому йти не хотіла, батьків докоряла, коли буркотливу грудку виставили надвір А потім таки передумали!
Я тобі згадаю! І Тишка твого, з яким не хотіла розлучатися. І вуханя Мухтара, дворового пса, що з тобою ледь не до інституту прожив. І грака з поламаним крилом, над яким шефствувала в живому куточку
Марія Сергіївна дістала з пожовклого альбому фото справжній скарб: худенька школярка у фартушку, затискає пухнастика-кошеня і всміхається до друзів. Мяко, але впевнено каже:
Оце і є твоя доброта, кольоровими фарбами в серці розцвітає
Услід за світлиною на стіл випав вирізаний із дитячого минулого малюнок: дівчинка з котиком, друга рука в маминій долоні.
Якби моя воля, я б цього цуцика з Тимком обцілувала! А твій плямистий альбом у рамку поставила! Бо нема кращого подарунка, ніж виростити сина ЛЮДИНОЮ!
Марія Сергіївна навіть не помітила, як обличчя Лариси змінилося. Як тривожно задивилася вона у бік дверей до Тимкової кімнати. Як білими пальцями стиснула злощасний альбом
Маріє Сергіївно! Гляньте за Тимком! Хвильку дайте мені! Я швидко!
Лариса схопила пальто й вискочила. Не зважаючи на мокру землю, чкурнула до смітника, шукала цуцика під коробками й пакетами, звала і все озиралася на дім. Чи пробачить?
*****
Тимку, хто це у тебе морду в квіти сунув? Це ж твій Дікуша?
Він самий, Маріє Сергіївно! Пізнаєте?
Ще б пак, ота біла зірочка на лапці як весняний пролісок! Як пригадаю, як із мамою твоєю відмивали ці лапи засміялася гарно вчителька.
А я й досі його щодня мию! з гордістю каже Тимко. Мама сказала: якщо вже знайшов друга доглядай! У нас навіть ванночка спеціальна є.
Молодець у тебе мама, посміхнулася Марія Сергіївна. Знову їй подарунок малюєш?
Аякже, щоб у рамку поставити. Бо ті плями вона їх на стіні тримає і дивиться, усміхається. Ну хіба можна плямам усміхатись?
Плямам? Та можна, якщо вони від щирого серця! Скажи-но, як справи у художній школі? Виходить?
Та ще й як! Скоро мамин портрет напишу! Ото буде радіти! А поки ось це вам від мами, вона теж тепер малює.
Тимко витяг із рюкзака аркуш, розгортає його, а Марія Сергіївна лагідно стискає хлопчині плече.
На білому листі веселий і яскравий Тимко із рукою на голові чорної, закоханої в нього дворняжки. Поруч мініатюрна білява дівчинка із давно немодною формою школярки, тримає пухнастого котика
А зліва за заваленим підручниками вчительським столом, із щирою усмішкою та невичерпною мудрістю в живих очах, дивиться ВОНА Марія Сергіївна.
І в кожному мазку, в кожній лінії прихована, шепоче безмежна материнська гордість
Їй на очі навернулись сльози, але раптом вона по-доброму всміхнулась: у самому куточку малюнка витанцьовувало одним словом, зеленими завитками і пелюстками: «Памятаю».
