У маленькому містечку під Львовом, де старі будинки хранять спогади про минуле, моє життя в 54 роки перетворилося на пустку, яку я створив сам. Мене звуть Василь, і я втратив усе: дружину, родину, роботу. Після 30 років шлюбу з моєю жінкою Олесею я пішов до молодої коханки, думаючи, що знайшов щастя. Але тепер я самотній, без роду, без справи, і розумію, що зробив непоправну помилку.
Родина, яка була моїм домом
Я познайомився з Олесею, коли нам було трохи за 20. Ми одружилися, народили двох синів, і я був щасливий, що міг забезпечувати сім’ю. Працював водієм, носив гроші додому, а Олеся вела господарство, виховувала дітей. Мені подобалося, що вона вдома, що у нас все спокійно. Але з часом кохання згасло. Я думав, це нормально — ми поважали одне одного, жили злагоджено, і мені цього вистачало. Допоки не з’явилась Марічка.
Три роки тому в барі я зустрів Марічку — їй було 34, мені 51. Вона була гарна, жартівлива, сповнена життя. Я почувався молодим поруч із нею. Ми почали зустрічатися, і незабаром вона стала моєю коханкою. Я закохався, як хлопчисько, мріючи про нове життя. Через два місяці зрозумів, що не хочу повертатися додому до Олесі, не хочу брехати. Я вирішив, що Марічка — моя доля, і чесно розповів Олесі про неї.
Розлучення, яке зруйнувало все
Олеся вислухала мене спокійно, без сліз, без сцен. Я подумав, що вона теж розлюбила мене, і це полегшило розлучення. Тепер я розумію, як сильно її поранив. Ми продали нашу квартиру, де прожили десятиліття. Марічка наполягла, щоб я не залишив житло Олесі, і я погодився. Олеся купила маленьку однушку, а я не допоміг їй ні грішми, ні підтримкою, хоча знав, що їй важко без роботи. Тоді мені було байдуже — я був засліплений Марічкою.
Ми з Марічкою купили двокімнатну квартиру на мої заощадження. Наші сини, дізнавшись про розлучення, відмовилися зі мною спілкуватися, звинувачуючи мене у зраді матері. Але я не надав цьому значення — Марічка була вагітна, і я з радістю чекав народження нашого сина. Я думав, що починаю нове, краще життя.
Обман, який відкрив очі
Син народився, але сімейне життя з Марічкою виявилося пеклом. Я працював, прибирав, готував, дивився за дитиною, а вона вимагала грошей і зникала по ночах. Поверталася п’яною, кричала, влаштовувала скандали. У домі був хаос, їжі не вистачало, а я вибивався з сил. Мене звільнили з роботи — я засинав на змінах, став дратівливим, не справлявся. Друзі шепотілись, що син не схожий на мене, але я не вірив.
Три роки я жив у цьому кошмарі. Мій брат, який ніколи не любив Марічку, наполіг на тесті ДНК. Результат зруйнував усе: хлопчик не був моїм. Я подав на розлучення, і Марічка пішла, не сказавши жодного слова жалю. Я лишився сам, без роботи, з пустою квартирою та розбитим серцем. Тоді я вирішив повернутися до Олесі, до тієї, що була моїм домом 30 років.
Пізнє каяття
Я купив квіти, вино, торт і поїхав до Олесі. Але її квартира була продана. Нова господиня дала мені її адресу, і я вирушив туди, сподіваючись усе виправити. Двері відчинив чоловік — її новий чоловік, колишній колега. Олеся знайшла гарну роботу, вийшла заміж і була щасливою. Пізніше я побачив її в кафе й благав повернутися. Вона подивилася на мене з презирством, розвернулася й пішла. Я зрозумів, що втратив її назавжди.
Тепер мені 54, і в мене немає нічого. Сини не хочуть мене знати, роботи немає, заощадження закінчилися. Живу в орендованій кімнаті, перебиваючись випадковими заробітками. Кожен день я думаю: навіщо я пішов? Чому повірив, що молода дівчина замінить родину, яку я будував 30 років? Моя дурість знищила все, і цей урок я несу з собою щодня.
Що робити?
Я не знаю, як жити далі. Намагатися налагодити контакт із синами? Але вони не прощають зради матері. Шукати роботу? В моєму віці це майже неможливо. Просити пробачення в Олесі? Вона щаслива без мене, і я не маю права втручатися. Чи просто змиритися й жити з цією біллю? Мої старі друзі кажуть: «Василю, сам винен, починай спочатку». Але як почати, коли все, що було важливим, втрачено?
У 54 роки я хотів би повернути час назад, але це неможливо. Я хочу, щоб мої сини пробачили мене, щоб Олеся хоч раз подивилася на мене без презирства, щоб я міг спокутувати свою провину. Але я знаю — це помилка, яку не виправити.
Мій крик про прощення
Ця історія — мій крик про прощення, якого я, можливо, ніколи не отримаю. Олеся, мабуть, була права, живучи далі без мене. Мої сини, мабуть, справедливо відкинули мене. Я хочу, щоб моє життя знову набуло сенсу, щоб я міг дивитися у дзеркало без сорому, щоб мої помилки не визначалиЯ знаю, що ця рана загоїться, але шрам залишиться назавжди.
