А скільки тобі твій колишній аліменти платить?
Катерина мало не вдавилася чаєм. Запитання впало на неї, мов грудка снігу під саме серце. Здавалося б, нічого особливого, а душу зачепило.
Олена Михайлівна сиділа навпроти, уважно спостерігаючи реакцію невістки. На столі між ними поволі холов яблучний пиріг, який Катерина ще зранку спекла спеціально для свекрухи Олена Михайлівна завжди обожнювала яблука. Але зараз усе це втрачало сенс.
Ми справляємось, Катерина натягнула на обличчя усмішку, яка здавалась чужою.
Я не про це питаю.
Ну це ж особисте питання
Олена Михайлівна відсунула чашку, склала руки на вишитій серветці. Її пальці з бездоганним світлим манікюром барабанили по скатертині.
Катрусю, я ж не з цікавості питаю. Левко ж цього року пішов у перший клас, так?
Катерина кивнула. Прекрасно знала, куди хилить свекруха, хоч не хотіла зізнаватися навіть собі.
Форма, підручники, рюкзак. Гуртки, продовжене навчання все це чималі гроші. Олена Михайлівна лічила на пальцях. Витрати ростуть, так би мовити.
Так, стримано мовила Катерина.
І хто ж більше вкладає? Батько Левка чи мій Сашко?
Тиша розтеклась кухнею, важка, тривожна. За вікном загуркотів тролейбус, зверху в підїзді докочувався дитячий сміх, а тут, у кімнаті з яскравими фіранками власної роботи Катерини, навіть повітря стало липким.
Катерина прокашлялась.
Ми справляємось, повторила вона й сама себе зненавиділа за цю слабкість. Сашко не скаржиться.
Олена Михайлівна пирхнула, різко, мов кішка, яку під ніжку зачепили.
Звісно, не скаржиться. Він у мого покійного чоловіка вдався терплячий. Вона підвелась, поправила кофточку. Бо мені здається, це мій син тримає вашу сімю. і тебе, і Левка твого.
Олено Михайлівно
Та свекруха вже рушила до передпокою. Катерина, не знаючи, як реагувати і чи треба взагалі виправдовуватися, пішла слідом. Вони ж родина! Сашко сам погодився допомагати
Олена Михайлівна вдягла плащ, перевірила гаманець. Повернулася в її погляді не було злості, лише втома і ще щось, чого Катерина не могла намацати словами.
Катруся, може, підшукаєш собі підробіток? Свекруха сказала це мяко, що лише більше зачепило. Я не для того сина виростила, щоб він чужу дитину забезпечував.
Двері глухо зачинились.
Катерина стояла у вузькому коридорі на килимку, де вишито: «Ласкаво просимо».
Увечері квартира наповнилася знайомими звуками: Левко збирав конструктор у кімнаті, Сашко гучно туркотів на кухні, розігріваючи вечерю. Побутова гармонія. Але Катерина не могла викинути з голови ранкову розмову. Слова Олени Михайлівни свербіли, мов чужа заноза під шкірою.
Вона дочекалася, поки Левко засне, і вони з Сашком лишаться на кухні самі. Чоловік гортав у планшеті новини, потягував чай, такий домашній, у світлій футболці, аж Катерина на мить засумнівалася, чи варто починати цю розмову.
Саш, сіла поряд. Тебе все влаштовує? Я маю на увазі Чи не забагато ми витрачаємо на Левка?
Сашко відклав планшет, здивовано глянув.
Катю, ти про що?
Просто питаю.
Він розвернувся до неї, весь щирий у цьому простому жесті.
Левко мій син, сказав він просто, так, ніби це само собою зрозуміло. Що там у документах, яка різниця? Я його росту, я його люблю. Які ще витрати?.. Ти про що, Катю?
Катерина кивнула й усміхнулася, бо саме цього й чекала правильних, теплих слів. Але десь глибоко застряг колючий шарик холоду. Слова свекрухи, такі гострі й несправедливі, враз стали твердими, як камінь.
Минуло півроку
Катерина сиділа у ванній і не вірила власним очам: дві смужки. Показала Сашкові він підхопив Катерину на руки, закружляв по коридору, як малий. Левко скакав поряд, вимагав пояснень, а коли дізнався, що буде старшим братом, заявив, що бажає сестричку й навчить її збирати конструктор.
Вагітність минула легко, безхмарно. У березні народилася Соломійка, крихітна, зморшкувата, з Сашковими очима й маминим носиком. Левко дотримав слова сидів біля ліжечка, оберігав сон сестрички, тихо сварив кожного, хто шумів.
Катерина сподівалася: тепер усе стане на свої місця. Що Олена Михайлівна побачить внучку, змякшиться, прийме їх родину. Вона помилялася.
Свекруха навідалася через два тижні після виписки. Соломійка спала, Левко був у школі, на кухні сиділи втрьох: Катерина, Сашко й Олена Михайлівна.
Свекруха поставила чашку.
Ти ж тепер у декреті, Катю? розпочала вона. Виходить, доходи в родині зменшились, а витрати на Левка ті ж самі. Як думаєш це вирішувати?
У грудях Катерини враз утворилася діра.
Думаю, тобі треба подзвонити батькові Левка, продовжила невістці свекруха. Хай аліменти підвищить чи ще щось додасть. Це його обовязок забезпечувати власну дитину. Досить Сашка мого експлуатувати
Сашко раптово гримнув долонею по столу чашки підскочили, ложка впала.
Мамо, його тон був зовсім новий, залізний. Досить.
Олена Михайлівна підтягла губи, в одну мить з нападу перейшла в оборону, мов досвідчений стратег.
Сашо, я турбуюсь про тебе й Соломійку що в цьому злого? Я мати, я маю право!
Про що турбуватись? не здавався чоловік, щелепи його зціплені. Про те, що я щасливий? Що маю родину?
Про те, що ти витрачаєш гроші й сили на чужу дитину! вигукнула Олена Михайлівна. На свою доньку дивися, на рідну! А ти тримаєш ось це.
Катерина стиснулась, хотіла зникнути, розтанути. «Ось це» Її Левко, котрий до ідолу підіймав Сашка, малював йому листівки на кожне свято «ось це».
Левко мій син! відрубав Сашко. Мені байдуже, що там записано, я його виховую і люблю. Він мені такий самий рідний, як і Соломійка. Ми сімя. Якщо ти цього не розумієш, це вже твоя проблема.
Олена Михайлівна схопилася так швидко, що стілець вдарився об холодильник.
Ти руйнуєш собі життя! виголосила вона, переходячи на крик. Заради неї й її дитини! Я не для того тебе ростила!
З дитячої долинув плач ледве чутний, переляканий, а потім усе голосніше. Соломійка прокинулась від крику.
Катерина підскочила й кинулась до донечки, залишивши на кухні свекруху й чоловіка, який щось ще казав, тільки вона вже не розрізняла слів. Взяла Соломійку на руки, пригорнула, заколисала, шепотіла щось заспокійливе.
По квартирі прокотився стукіт вихідні двері гримнули. Стіни ніби здригнулися вслід разом із Катериною.
Опісля спала тиша.
Соломійка затихла, сопіла, притулившись носиком до маминої шиї. Катерина не рухалась, боялась озирнутися, не знала, чим це все обернеться.
Двері тихо відчинилися, зайшов Сашко. Він був виснажений, але спокійний. Підійшов, обійняв її й доньку. І так вони стояли разом, мов одна нерозривна сімя.
Мама складна людина, нарешті промовив він, притиснувшись губами до Катерининого волосся. Але я не дозволю їй псувати тобі життя. Вона деякий час до нас приходити не буде.
Катерина підняла на нього очі, і сльози защеміли в її погляді. Вона кивнула, не маючи сил вимовити ні слова.
Вони вистояли. Їх маленька родина перемогла.
