– Я не хочу бути мамою! Я хочу гуляти і жити своїм життям! – сказала мені моя донька Моя донька завагітніла у 15 років і довго це приховувала. Ми з чоловіком дізналися про все лише на 5-му місяці вагітності. Про аборт навіть мови не було. Ми так і не дізналися, хто батько дитини. Донька казала, що зустрічалася з хлопцем три місяці, а потім розійшлися. Не знала навіть точно, скільки йому років: «Може 17, може 18… Ну, можливо 19!» – відповідала вона. Звістка про вагітність доньки стала для нас великим потрясінням. Ми розуміли, що буде непросто. А ще донька постійно казала, що хоче дитину, хоче бути мамою. Я знала, що вона не розуміє, що це таке насправді. Через чотири місяці з’явився на світ наш чудовий онук – здоровий і міцний. Але пологи були дуже важкими, і донька ще чотири місяці приходила до себе. Без моєї допомоги вона б не впоралася – я кинула роботу і допомагала їй з онуком. Згодом, коли вона одужала, навіть не хотіла підходити до дитини. Вночі спала, вдень не займалася малюком. Я робила все, що могла – просила, пояснювала, навіть кричала, щоб допомагала. І тоді почула: – Я бачу, що ти його любиш. То всинови його! Я буду для нього сестрою. Я не хочу бути мамою – хочу гуляти з подругами, ходити на дискотеки! Я хочу розважатися! Я думала, що це післяпологова депресія, але лікар сказав – ні. Вона просто не любила свою дитину. У підсумку ми з чоловіком оформили опіку над онуком. А донька стала зовсім неконтрольованою – вночі йшла з дому, поверталася під ранок. Дитиною зовсім не цікавилася. Так минуло кілька років. Ми вже думали, що нічого не зміниться. Внук ріс, розумнішав, почав ходити й говорити, був дуже веселий і усміхнений хлопчик. Він дуже радів, коли мама поверталася додому: біг до неї, обіймався, щось розповідав. І сталося диво: серце моєї доньки розтопилося – вона стала чудовою мамою! Тепер проводить з сином увесь вільний час, обіймає й цілує його, часто каже: – Яка я щаслива, що маю сина! Він – найдорожче у моєму житті! Я нікому його не віддам! Ми з чоловіком дуже раді, що у нашій сім’ї нарешті запанував спокій і щастя.

Я не хочу бути мамою! Я хочу жити своїм життям! сказала мені одного разу моя дочка.

Моя дочка завагітніла, коли їй було 15 років. Довго вона від нас це приховувала. З чоловіком ми дізналися лише, коли вона вже була на пятому місяці. Звісно, навіть думати про аборт не було мови.

Ми так і не дізналися, хто батько тієї дитини. Дочка казала, що зустрічалася з хлопцем всього три місяці, а потім усе якось розвалилося. І навіть не знала напевно, скільки йому було років.
Ну, може 17, може 18 А може, і 19, так вона відповідала.

Розумієш, ми з чоловіком були шоковані, коли почули, що вона вагітна. Ми знали, що на нас чекає тяжкий період. Ще й донька все повторювала, що, мовляв, дуже хоче дитину, хоче бути мамою. Хоча я бачила, вона навіть не уявляє, що це таке бути мамою.

Минуло чотири місяці, Оленка народила чудового хлопця здорового і сильного. Але пологи були дуже важкі, і ще довгі чотири місяці вона відновлювалася. Звичайно, самотужки вона б не впоралась, тому я кинула роботу, щоб допомогти їй і бути з онуком.

Коли ж донька трохи оговталась після пологів, то взагалі перестала звертати увагу на сина. Вночі повноцінно спала, вдень навіть не підходила до нього. Усе лягло на мої плечі. Я з нею і говорила, і просила, і пояснювала, і навіть злилась на неї, що вона нічим не допомагає. А вона якось сказала:

Я бачу, ти його так любиш. То всинови його! Будь йому мамою, а я буду ніби старша сестра. Я не хочу бути мамою, хочу гуляти з подругами, ходити на вечірки, хочу просто жити!

Я думала, може це у неї післяпологова депресія. Але лікарі запевнили ні. Вона просто зовсім не полюбила цю дитину.
Зрештою, ми з чоловіком вирішили оформити опіку над онуком. Тоді Оленка геть зірвалась з ланцюга. Ігнорувала всі наші розмови, ночами пропадала невідомо де, з дому йшла вечорами, а поверталась рано вранці. Синком зовсім не переймалась.

Так ми жили кілька років. Здавалось, нічого вже не зміниться. Онучок ріс, розумнішав. За два роки хлопчик дуже виріс вже сам ходить, багато розповідає, завжди усміхається, такий допитливий і веселий малюк.

Він дуже радів, коли бачить маму: біжить до неї, обіймає і з захватом щось розповідає. І от сталося чудо серце доньки розтануло. Зараз вона прекрасна мама. Увесь вільний час проводить із сином і обіймає, і цілує його щомиті. Часто чую від неї:
Яка ж я щаслива, що маю сина! Він найцінніше у моєму житті. Я нікому його не віддам!

Ми з чоловіком тепер нарешті можемо зітхнути і справді радіємо, що у нашій сімї знову спокій.