Я не хочу жити з родиною моєї доньки! Зараз розповім, чому.
Нещодавно у моєї доньки та її сімї сталася біда: їхня квартира в Києві постраждала від підтоплення через прорив труби, і тепер її треба повністю ремонтувати. Звісно, у них не було іншого виходу, як переїхати до мене.
Я, як мама, не могла залишити рідну дитину та онуків без даху над головою, тому відразу запросила їх тимчасово пожити зі мною. Але одразу поговорила з донькою Оксаною та зятем Тарасом, що це вимушений крок, і щойно їхнє житло стане придатним для проживання, вони повернуться до себе.
Оксана в мене розумна, та й Тарас хлопець не дурний, тому вони погодились: родина це окремий світ, й інші не повинні втручатися в нього надовго. Я до цього ставлюсь серйозно, і ось чому.
У мене є свої звички, ритм життя, які зовсім не збігаються з ритмом молодої сімї. Наприклад, я спокійно сприймаю присутність Оксани, адже це моя дочка, але з Тарасом, якого я не знаю так близько, мені складно; він теж має право на особистий простір. Зявляються причини для непорозумінь: я люблю засинати під увімкнений телевізор, а вони це не переносять. Або ж вони вирішують покликати гостей без попередження. У кожної сімї свої правила стосовно чистоти та порядку, і непомитий посуд стає приводом для суперечок. Саме такі дрібниці псують навіть найкращі стосунки.
І ще питання їжі. У всіх свої вподобання, звички та навіть алергii! І коли хтось раптово приводить друзів починаються справжні складнощі: не секрет, що хтось може поласувати чужим улюбленим салом чи сирниками. А вішати замок на холодильник теж не вихід.
Ще одна проблема різний розклад відпочинку. Поки я хочу подивитися вечірній випуск новин, хтось уже вкладає дітей спати. У результаті, мусиш ходити навшпиньки й боятися розбудити малечу чи зятя. Люди часто не переймаються тим, що хтось інший не висипається, а хронічна втома викликає дратівливість і головний біль, достатньо малесенької іскри, щоб усе вибухнуло.
Я не хочу занадто втручатися в життя Оксани та Тараса. Я все, що мала навчити навчила, а тепер хочу бачити лише те, що вони самі готові мені показати, й не дізнаватись про їхнє особисте більше, ніж варто. А це просто неможливо, коли весь час перебуваєш поруч.
А найголовніше я хочу самостійно вирішувати, чим і коли можу їм допомогти, робити це від щирого серця, а не з-під палки. До того ж, я прагну мати час і для себе.
Саме тому я сподіваюся, що ситуація з ремонтом якнайшвидше вирішиться, і кожен повернеться у свій дім, тоді і стосунки в родині залишаться теплими і щирими.
