«Я не нянька й не прислуга»: Я сказала доньці, що не зроблюсь дитячою кімнатою, адже в мене теж є своє життя
Все почалося з найщасливішого моменту — народження онуки. Я, як любляча мати та бабуся, кинулась допомагати: ночами не спала, гуляла з малечею, прасувала крихітні бодіки, варила пюрешку, готувала ванночки. Мені здавалося, це мій обов’язок — моя підтримка, моє тепло, яке я щиро віддаю доньці та її родині. Я пам’ятала, як сама колись тонула у виснажливому вирі перших місяців материнства — і як бракувало опори.
Але згодом моя допомога стала чимось на зразок обов’язку. Донька та зять почали сприймати мене як безкоштовний сервіс. Спочатку просили посидіти пару годин, потім — на вечір, далі — на цілі вихідні. Все частіше лунали: «Мамо, залишись із Софійкою, ми йдемо на тренування», «Мамо, ти ж вдома, забери її з садочка», «Мамо, у нас спортзал, виручай».
І я виручала. Бо як інакше? Дитину ж не кинеш. А потім я почала помічати, як моє «підстрахувати трошки» перетворилося на постійне тягар. У їхні плани я вже не входила. Вони будували свій графік — я мала просто підлаштуватися.
Нещодавній випадок остаточно добив мене. Донька подзвонила й сказала, що у них з чоловіком корпоратив, а Софійка не піде до садка — трішки закашлює. Зять, мовляв, поїхав із друзями на рибалку, а вона не може пропустити вечірку — справа важлива. Я мовчки зібралась і забрала дівчинку. Бо як би там не було — це моя онука, я її люблю. Але всередині вже кипіло від образи.
А сьогодні сталося те, що переповнило чашу. Донька подзвонила радісним голосом і повідомила, що вони з Дмитром летять до Єгипту. На два тижні. Я зраділа, запитала — а Софійку беруть? Відповідь приголомшила:
— Та ні, звісно. Ти ж із нею залишишся. Ми вже взяли квитки, готель «все включено».
І все. Жодного запитання, жодної згоди. Просто поставили перед фактом. Навіть не подумали уточнити, чи вільна я, чи не маю своїх справ. Мабуть, у пенсіонерів не може бути ні життя, ні бажань. Тільки онуки та кухня.
Я взяла слухавку й спокійно, але рішуче сказала:
— Антоніно, я не нянька. Я не ваша прислуга. Ви дорослі люди, у вас є дитина — це ваша відповідальність. Якщо хочете відпочити удвох — або беріть доньку з собою, або шукайте іншу людину. У мене свої плани — я з подругою Ганною збиралась у санаторій. Ми бронювали номер ще місяць тому.
На тому кінці — мовчанка. А потім істерика. Донька кричала, що я егоїстка, що я погана бабуся, що «усі нормальні бабусі тільки й мріють про час з онуками», а я — «лише про себе». І взагалі — що мені робити, як не сидіти біля телевізора?
Але я втомилася виправдовуватись. Я не зобов’язана. Я допомагала з любові, а не з примусу. Але коли любов стає використанням — треба ставити межі.
Так, я на пенсії. Але це не значить, що моє життя скінчилося. У мене є плани, мрії, врешті-решт — здоров’я. Чому ніхто не спитав, чи хочу я провести два тижні з дитиною самоАле тепер я знаю — якщо не захистити себе сама, ніхто цього не зробить.
