Я не розумію, чому стала його дружиною Нещодавно ми одружилися. Я була впевнена, що чоловік кохає мене до нестями. Не було б жодного сумніву, якби не одна подія. І справа навіть не у зраді. Це дещо значно серйозніше, навіть дивне. Думаю, усе сталося через те, що мені надто було не байдуже. Я надто ним захоплювалася, надто його любила і завжди йому пробачала. Звісно, він звик до такої поведінки, став більш впевненим у собі, його самооцінка зросла. Мабуть, йому здавалося, що за одним клацанням пальців кожна жінка буде повзати перед ним на колінах. Хоча серед інших він особливою популярністю не користується… Інша людина не терпіла б його провини і сліпо не довіряла. Незадовго до весілля він захотів побути сам, поїхати у відпустку і підготуватися до сімейного життя. Я нічого не могла вдіяти, тому прийняла це і дозволила йому поїхати на відпочинок. Як він потім розповідав, вирішив утекти від цивілізації і побути там, де немає інтернету й телефону. Поїхав сам у Карпати милуватися природою. А я залишилася, туживши усім серцем. Щохвилини чекала його повернення і шалено за ним сумувала. Через тиждень він повернувся. Це був найщасливіший день у моєму житті. Я зустріла його з усім теплом та любов’ю, на яку тільки була здатна. Приготувала найсмачніші страви. Наступного дня почало відбуватися щось дивне. Він постійно вибігав у коридор або в іншу кімнату. Потім почав виходити з дому кілька разів на день під різними приводами. Одного дня, йдучи до магазину, я знайшла у поштовій скриньці листа. На вигляд — звичайний лист. Адресований мені від нього і надісланий під час його відсутності. Але те, що було написано всередині, вразило мене до глибини душі. Він написав наступне: “Привіт. Більше не хочу тебе обманювати. Ти не та людина, яка мені потрібна. Я не хочу провести з тобою усе життя. Ніякого весілля не буде. Пробач мене, не шукай і не дзвони мені. Я до тебе не повернусь”. Так коротко, просто і боляче… Тільки тепер я зрозуміла, що він увесь час бігав перевіряти поштову скриньку. Мовчки я знищила листа й не сказала йому жодного слова, не дала йому відчути, що щось сталося. Але як жити з людиною, яка не хоче бути зі мною? Навіщо він одружився і робив вигляд, що все гаразд?

Без категорії

Автор Гриценко ІванЧас читання 4 хв.Опубліковано 10.02.2026

Не розумію, чому я погодилась стати його дружиною

Недавно ми побралися. Я була впевнена, що мій чоловік шалено мене кохає. Та під час одного випадку мої рожеві окуляри злетіли, і проблема тут зовсім не зрада. Це щось набагато дивнішепрямо з розряду та що взагалі відбувається?.

Мабуть, все через те, що я надто вже вкладалася у ці стосунки. Я його обожнювала, закривала очі на всі дурниці і пробачала що тільки могла. Звісно, він звик до такого ставлення, розрісся у власній гідності та впевненості, став вірити, що варто йому клацнути пальцямиі будь-яка Оксана чи Галина буде перед ним на колінах. Гадаю, навіть не здогадується, як мало його насправді цінують інші Інша б давно послала, а явірила йому як мала дитина.

Перед самим весіллям він раптом заявив, що йому треба побути на самотівиїхати кудись, відпочити, підготуватись до сімейного життя. Тут уже я нічого не могла вдіяти, тільки кивнула та дала дозвілпоїхав відпочивати сам.

Як він потім розповідав, вирішив утекти від цивілізації: без інтернету, без телефону, щоб розчулитися природою. Ну поїхав той у Карпати, милувався горами сам, а я залишилася у Львові, тужила по ньому і чекала, коли повернеться. Чекала так жагучену прям як Світлана без свого козака.

Через тиждень він повернувся. Я думала, щастя моє не має меж! Зустріла коханого тепло, з усією любовю та ще й борщ та вареники йому приготувалащоб тільки радісний був.

А наступного дня почалося щось геть незрозуміле. То він раз у раз вибігає у коридор, то в сусідню кімнату. То, буває, вигадує якісь діла і йде з дому по три рази на день. І от якось пішла я до магазину, відкрила поштову скринькуа там лист. На виглядзвичайний лист. Від нього, на моє імя і написаний ще під час його відпустки. Але ж зміст

Вітаю. Більше не хочу тебе обманювати. Ти не та людина, яка мені потрібна. Не хочу з тобою будувати життя. Весілля не буде. Пробач, не шукай мене і не телефонуй. Я не повернусь.

Коротко, чітко і так боляче

І тільки тоді я збагнула, чому він так бігав до тієї скринькиперевіряв, чи то я той лист вже знайшла чи ні. Знищила я його мовчки, навіть словом не обмовилась, щоб він не здогадався, ніби щось зрозуміла. Але як жити з людиною, яка не хоче бути поруч? Навіщо він одружився і робив вигляд, ніби все чудово?

Ось така у мене сімейна комедіяз легким присмаком абсурду і драмою на гривню сімдесятЗ того дня всередині мене щось перевернулося. Я дивилась на ньогочужого, чужого до неможливості, хоча все ще жив він у моєму домі, ходив тими ж коридорами, заварював чай на моїй кухні. Ми мовчки проживали кожен свій день, ніби двоє акторів у виставі, яку давно вже треба було зняти з репертуару.

Потім я просто написала записку й залишила на столі. У ній не було слів болю чи гніву, тільки: Я заслуговую на щастя. Іду шукати його для себе. Виходячи за двері, я вперше відчула полегшення. Світ за межами цієї квартири здавався іншимтеплішим, світлішим. Я б не сказала, що одразу стала щасливою, але в мені народилася іскра впевненості: далі буде краще. Бо замість опускати голову в чужу гру, ти завжди можеш обрати себе.

І тепер, коли мені інколи згадується той лист, я дякую, що одного разу знайшла його у скриньці. Бо часом, щоб стати щасливою, треба просто дочитати власну історію до кінцяі написати нову, вже без чужих слів.

Вже не можу терпіти, що ви приходите до нас на кожні вихідні! Можливо, ви зустрічали людей, які вважають, що весь світ обертається навколо них, і їм байдуже на ваші плани чи особистий простір. Мій брат мого чоловіка з родиною щовихідних приїжджають до нас погостювати: сам брат, його дружина, двоє дітей і ще її брат. Весь «караван» оселяється у нас на кілька днів, не питаючи, чи нам це зручно, чи є у нас інші справи. Ця історія триває майже рік, і я вже просто не витримую. Я люблю гостей, але ж не у такій кількості і не так часто – я навіть не маю часу зайнятися власними справами і відпочити після важкого робочого тижня. Замість відпочинку – я весь у вихідні стою біля плити, розважаю гостей розмовами, готую їм постіль, а коли вони їдуть – перемиваю гори білизни. Мене завжди гризло питання: чи розуміють вони, що приїжджати без запрошення — це, м’яко кажучи, неввічливо, навіть якщо це родина? Може, якби це було рідко, я б не реагувала так гостро, але вони у нас бувають щонайменше тричі на місяць. Ми з чоловіком самі ніколи не вторгаємося у простір інших родичів, і іноді навіть хотілося б завітати до них у гості без попередження, щоб вони відчули всі «принади» таких візитів. Просила чоловіка поговорити з ними, але він не знає, як це зробити, щоб нікого не образити. Може, йому навіть так зручно? Він допомоги відмовив — мусила брати ситуацію у свої руки. Спочатку я просто перестала готувати у вихідні: гості змушені доїдати залишки з тижня, або ж самостійно готувати собі вечерю. Я можу цілком обійтися без їжі. Якось вони всі зібралися на кухні, чекаючи на обід, і почали кидати на мене здивовані погляди. Я пояснила: «Готувати сьогодні не планую – якщо хочете їсти, кухню знаєте, готуйте самі». Всі мовчки попили чаю і лягли спати, навіть не спробувавши щось куховарити. Я також перестала прибирати перед їхніми візитами. Якось дружина брата чоловіка поскаржилася, що у її доньки побіліли сіро від моїх підлог шкарпетки. Я відповіла: «Боюся, не мала часу мити підлогу, але якщо так пече – ванна, віник і швабра на місці, можете скористатись». Після того до чистоти у квартирі у мене питань не виникало. А головне – я більше не жертвую своїми планами. Не відміняю нічого, якщо гості приїхали без попередження. Проводжу з ними годинку, а потім ввічливо кажу, що маю свої справи – нехай чоловік їх розважає. А якщо планів на той день немає, спеціально починаю прибирання, щоб менше з ними контактувати. Після такого підходу, коли черговий раз вони повернулися додому, брат чоловіка сказав: «Схоже, наш час закінчився?» Ну нарешті! Відтоді гості приїздять лише після попередньої згоди — і без ночівлі, та й значно рідше. А вам доводилося стикатись із подібними ситуаціями? Як ви їх вирішували?

Іван та Марія: Історія кохання, вибору і надії між сільським спокоєм та міською спокусою Івану й думки не було покидати рідне українське село – він любив безкраї поля, прозору річку, добрих сусідів. Мріяв побудувати власний дім, розвести свиней, завести справжню сім’ю і, звісно, одружитися з Марією, яку вважав своєю долею. Та Марія, красуня на все село, не поспішала відповідати Івану взаємністю – їй кортіло одразу все: достаток, розкіш, безтурботне життя. І ось, коли в село під час літнього відпочинку приїхав заможний Тимур із Києва, донька місцевих підприємців, Марія швидко змінила свої пріоритети. Її батько, справжній кулак із суворим вдачею, застав Марію з Тимуром разом – і тут-таки примусив хлопця йти до РАЦСу. Так Марія потрапила до великого міста, де на неї чекали не ті мрії, а самотність, зрада та розчарування у сімейному житті. І поки Тимур знаходив розраду у столичних знайомих, Марія щоночі згадувала Івана, свою справжню любов і щирі мрії про щастя. Коли небезпека спіткала і сина, і її саму, Марія повернулась до Івана, знайшла спокій і тепло української оселі, а разом із ним — і своє справжнє щастя. Настояча українська історія про Івана та Марію: вибір між багатством і добротою, і про любов, що долає усі перепони.