Я несхочу вийшла в коридор і раптом побачила, як мій чоловік Гліб непомітно всовує своїй матері в кишеню пальта банкноту. Свекруха в той момент сиділа за нашим кухонним столом, мило базікаючи з гостями. Ця сцена вразила мене, ніби обухом по голові. Я застигла, не розуміючи, що робити. Чому Гліб робить це потайки? І чому у мене відчуття, ніби мене обдурили у власному домі?
Ми з Глібом одружені п’ять років. Наш шлюб не ідеальний, але ми любимо один одного і стараємося будувати життя разом. Я працюю бухгалтером у невеликій фірмі, Гліб — водій у транспортній компанії. Грошей вистачає, але про розкоші не йдеться: платимо за квартиру, відкладаємо на ремонт авто, іноді дозволяємо собі скромний відпочинок. Свекруха, Надія Степанівна, мешкає у сусідньому районі. Часто приходить до нас, приносить домашні пироги, розповідає новини. Я завжди намагалася бути з нею чемною, хоча її зауваження про те, як я готую чи веду господарство, іноді ранили.
Той вечір був звичайним. Ми запросили друзів на вечерю, і Надія Степанівна теж завітала. Я метушилася на кухні, готуючи салати та гаряче, Гліб допомагав накривати стіл. Свекруха, як завжди, була в центрі уваги: жартувала, згадувала молодість, частувала усіх своїм фірмовим варенням. Гості сміялися, у хаті було затишно. Але мені потрібно було дістати ще одну тарілку з шафи в коридорі, і я вийшла з кухні. Саме тоді я побачила, як Гліб, озирнувшись, швидко сунув купюру в кишеню маминого пальта, що висіло на вішалці.
Я завмерла. Серце закалатало, як божевільне, а в голові закрутилися питання. Нащо він це робить? Чому так таємно? Ми ж ніколи не приховували один від одного допомогу батькам. Я сама іноді даю гроші своїй мамі, і Гліб про це знає. Але він ні словом не обмовився, що допомагає Надії Степанівні, та ще й так, щоб я не побачила. Я повернулася на кухню, намагаючись зберігати спокій, але всередині все кипіло. Свекруха продовжувала посміхатися, розповідаючи чергову історію, а я дивилася на неї й думала: чи знає вона, що син щойно підклав їй гроші?
Після вечері, коли гості розійшлися, а Надія Степанівна пішла додому, я не витримала. «Глібе, я бачила, як ти клав гроші у мамину кишеню. Чому ти мені не сказав?» — запитала я. Він спочатку зніяковів, а потім нахмурився: «Катю, що за допит? Я просто допоміг мамі, вона просила на ліки.» Я здивувалася: «На ліки? Та ти ж міг сказати, ми б разом вирішили.» Гліб махнув рукою: «Не хотів тебе завантажувати. Це мої гроші, я сам розберуся.»
Його слова вразили мене. **Свої** гроші? Хіба у нас не спільний бюджет? Ми завжди обговорювали великі витрати, ділилися планами. А тепер виходить, що він таємно підтримує матір, наче я проти. Я згадала, як Надія Степанівна нещодавно хвалилася новою сумочкою, а ще раніше — поїздкою до подруги в інше місто. Невже Гліб дає їй гроші не лише на ліки? І чому вона приймає їх, не сказавши мені жодного слова, хоча сидить за нашим столом і їсть нашу їжу?
Я вирішила поговорити з Глібом ще раз, коли він заспокоїться. Наступного дня за вечерею я почала здалеку: «Глібу, я не проти, щоб ти допомагав мамі. Але давай обговорювати це? У нас спільний бюджет, і я хочу знати, куди йдуть гроші.» Він зідхнув: «Катю, мамі соромно просити. Їй важко жити на пенсію, а я не хочу, щоб вона почувалася незручно.» Я кивнула, але запитала: «А чому ти ховаєшся? Я ж не ворог.» Гліб помовчав, а потім зізнався, що боявся мого невдоволення. «Ти інколи бурчиш, коли я витрачаю гроші», — сказав він.
Я задумалася. Може, він має рацію? Я дійсно можу нарікнути, якщо Гліб купує щось непотрібне, як от чергову вудку, хоча стара ще як нова. Але допомога мамі — це інше. Я б зрозуміла, якби він сказав. Але його потаємність змусила мене відчувати себе чужою. Та ще й не покидала думка, що Надія Степанівна знає про ці гроші й мовчить, продовжуючи ласкаво посміхатися мені.
Я вирішила поговорити зі свекрухою. Зателефонувала їй і запросила на чай. Коли вона прийшла, я набралася сміливості: «Надіє Степанівно, я знаю, що Гліб вам допомагає грошима. Я не проти, але мені неприємно, що це відбувається за моєю спиною.» Вона здивувалася, але швидко знайшлася: «Катрусю, я ж не просила, він сам дає. Я ж не винна.» Її тон був таким щирим, що я засумнівалася: може, я й справді накручую себе?
Але ця ситуація не дає мені спокою. Я люблю Гліба, поважаю його матір, але хочу, щоб у нашій родині не було секретів. Ми з Глібом домовилися, що тепер обговорюватимемо всі витрати, включаючи допомогу батькам. Він пообіцяв бути відкритим, а я — не бурчати через дрібниці. Але в душі лишився осадАле кожен раз, коли Надія Степанівна тепер бере до рук свою новеньку сумочку, я не можу позбутися думки, скільки ще наших спільних гривень заховано за її ласкавою посмішкою.
