Я ніколи не кохав свою дружину й неодноразово їй про це казав. Це була не її провина ми жили досить добре. Вона ніколи не влаштовувала скандалів, ні в чому мене не докоряла завжди була лагідною та турботливою. Але проблема залишалася: кохання не було.
Щоранку я прокидався з думкою піти. Мріяв знайти жінку, яку справді кохатиму. Та й уявити не міг, як доля все переверне.
З Олесею мені було комфортно. Вона не лише ідеально вела господарство, а й була просто сяючою. Друзі заздрили й не розуміли, як мені так пощастило з дружиною.
Я теж не розумів, чим заслужив її любов. Я звичайний чоловік, нічим не кращий за інших. А вона мене кохала Як так виходило?
Її любов і відданість не давали мені спокою. А ще більше мучила думка: якщо я піду, моє місце займе хтось інший. Багатший, привабливіший, успішніший.
Коли я уявляв її з іншим, зводився з розуму. Вона була моєю, навіть якщо я її не кохав. Це почуття володіння виявилося сильнішим за розум. Та чи можна прожити все життя з тим, кого не любиш? Я думав, що зможу, та помилявся.
«Завтра скажу їй усе», вирішив я перед сном. Вранці, за сніданком, набрався сміливості.
Олесю, сідай, треба поговорити.
Звісно, слухаю, коханий.
Уявімо, ми розлучаємося. Я йду, живемо окремо
Олеся засміялася:
Які кумедні фантазії! Граємо?
Дослухай до кінця. Це серйозно.
Гаразд, уявляю. І що далі?
Скажи чесно: знайдеш іншого, якщо я піду?
Богдане, що з тобою? Чому ти хочеш піти?
Тому що не кохаю тебе й ніколи не кохав.
Що? Жартуєш? Нічого не розумію.
Я хочу піти, але не можу. Думка, що ти будеш з кимось іншим, не дає мені спокою.
Олеся задумалася на мить, потім спокійно відповіла:
Я не знайду нікого кращого за тебе, тож не хвилюйся. Іди, я ні з ким не буду.
Обіцяєш?
Звісно, запевнила Олеся.
Почекай, але куди ж мені йти?
У тебе немає куди?
Ні, ми завжди були разом. Мабуть, мені варто залишитися поруч із тобою, сумно сказав я.
Не переймайся, відповіла Олеся. Після розлучення обміняємо квартиру на дві менші.
Серйозно? Не сподівався, що ти так мені допоможеш. Чому ти це робиш?
Тому що кохаю тебе. Коли кохаєш, не можна тримати людину проти її волі.
Минуло кілька місяців і ми розлучилися. Незабаром я дізнався, що Олеся не зберегла обіцянку. Вона знайшла іншого, а квартири, які дісталися їй від бабусі, й не збиралася ділити. Я опинився ні з чим.
Як тепер вірити жінкам? Не маю й гадки.
Що ви думаєте про вчинок Богдана?
