Я ніколи не кохав свою дружину і не раз їй про це казав. Вона була невинна ми жили досить гарно. Вона ніколи не влаштовувала сцен, ні в чому мене не докоряла завжди була лагідною та турботливою. Але суть залишалася незмінною: кохання не було.
Кожного ранку я прокидався з думкою піти. Мріяв знайти жінку, яку справді кохатиму. Та й гадки не мав, як доля все переверне.
З Олесею мені було комфортно. Вона не лише чудово справлялася з господарством, а й була просто сяючою. Друзі заздрили й не розуміли, як мені так пощастило з дружиною.
Я теж не розумів, чим заслужив її любов. Я звичайний чоловік, без жодної надмірності поруч з іншими. А вона мене кохала Як таке взагалі можливо?
Її ніжність і відданість не давали мені спокою. Ще більше мене мучила думка, що, якщо я піду, моє місце займе інший. Багатший, привабливіший, успішніший.
Коли я уявляв її з кимось іншим, це доводило мене до шаленства. Вона була моєю, навіть якщо я її не кохав. Це почуття власності виявилося сильнішим за розум. Та чи можна прожити все життя з кимось, кого не кохаєш? Я думав, що зможу, та помилявся.
«Завтра скажу їй усе», вирішив я перед сном. Вранці, під час сніданку, набравшись сміливості, промовив:
Олесю, сідай, треба поговорити.
Звичайно, слухаю, любий.
Уяви, що ми розлучаємося. Я йду, живемо окремо
Олеся засміялася:
Які кумедні фантазії! Граємо?
Дослухай до кінця. Це серйозно.
Гаразд, уявляю. І що далі?
Скажи чесно: знайдеш собі іншого, якщо я піду?
Богдане, що з тобою? Чому ти хочеш піти?
Тому що не кохаю тебе й ніколи не кохав.
Що? Жартуєш? Нічого не розумію.
Я хочу піти, але не можу. Думка, що ти будеш з кимось іншим, не дає мені спокою.
Олеся на мить задумалася, потім спокійно відповіла:
Крашого за тебе я не знайду, тож не хвилюйся. Іди, я більше ні з ким не буду.
Обіцяєш?
Звичайно, запевнила Олеся.
Почекай, але куди ж мені йти?
У тебе немає куди?
Ні, ми завжди були разом. Напевно, доведеться залишитися поруч із тобою, сумно промовив я.
Не хвилюйся, відповіла Олеся. Після розлучення обміняємо квартиру на дві менші.
Серйозно? Не очікував, що ти так мені допоможеш. Навіщо тобі це?
Тому що я тебе кохаю. Коли кохаєш, не можна тримати людину проти її волі.
Минуло кілька місяців, і ми офіційно розлучилися. Незабаром я дізнався, що Олеся не здержала обіцянки. Вона знайшла іншого, а квартири, які дісталися їй від бабусі, ділити не збиралася. Я опинився ні з чим.
Як тепер можна вірити жінкам? Не знаю.
Що ви думаєте про вчинок Богдана?
