**Щоденник**
Першого ж дня в університеті дві дівчини одразу помітили одна одну. Обидві гарні, схожі чимось. З того часу їх завжди бачили разом.
Марія вважала, що заслуговує кращого, ніж провести життя в маленькому містечку, як її батьки. Мати працювала продавцем, батько будівельником, пив, звичайно. Після школи вона оголосила, що їде вступати до Києва.
Батьки поохали, але не перечили. Вирішили, що, може, їй пощастить більше, ніж старшій доньці, яка невдало вийшла заміж і тепер сама виховувала двох дітей. Грошей надсилати багато не зможуть, але овочі з городу та закатки знайдуть, як переправити. Сусідка працювала провідником у потягах якраз на київському напрямку.
Опинившись у Києві, Марія поставила собі за мету ніколи не повертатися додому. Вона з Оленою й подружилася тому, що та корінна кия́нка. Батько — лікар, мати — економіст. Гарна інтелігентна родина.
Олена співчувала Марії, а та цим користувалася. То скаржилася, що черевики протерлися, а грошей на нові немає. Олена одразу ділилася займою парою. Нема в чому піти на вечірку? Олена й нову сукню віддавала, адже фігури однакові. І ночувала Марія у подруги, особливо під сесію. У гуртожитку не підготуєшся.
Марія ненавиділа навчання, але корпіла над книжками, хоч дуже хотілося гуляти по клубах. Нічого, от вивчиться, закріпиться у Києві — тоді й нагуляється.
Олені все давалося легко, без зусиль. Марія заздрила, хоча й не показувала. Як часто буває, обидві закохалися в одного хлопця — гарного, спортивного. Він приїхав до Києва з військового містечка, де служив його батько. Незабаром утворилася компанія — усюди ходили втрьох.
«Олег, ти з ними як — по черзі чи разом? Поділися однією», — жартували хлопці.
Навіть викладачі питали, в кого ж він закоханий.
Олег не звертав уваги на підколювання. Йому більше подобалася спокійна й м’яка Олена. Але боявся показати це, щоб не подумали, що він обрав її через київську прописку.
На лекціях він ніби випадково торкався її коліна своїм, схиляв голову, немов щось хотів сказати. Те, що хтось не помічав, Марія бачила по напруженим обличчям у такі моменти. І образа на несправедливість накривала її з головою. Мало того, що Оленка народилася в Києві, у добрій родині, так ще й найкращого хлопця вплутала.
Олег стомився ховати почуття і зізнався Олені у коханні, а Марії дедалі частіше давав зрозуміти, що третій — зайвий. Компанія розпадалася. Марію це не влаштовувало. Втрачати Олену вона не хотіла, як і поступатися їй Олегом.
І вона почала думати, як відновити справедливість, перешкодити їхнім стосункам. В лоб діяти не можна — треба зробити так, щоб Олена з Олегом посварились. Тягнути не варто. Третій курс добігав кінця, лишилося здати сесію. А раптом вони одружаться до останнього курсу?
«Хоча б ногу зламала та сиділа вдома. Ні, тоді Олег носитиме її на руках. Краще нехай прищами вкриється. Куплю їй полуниці…» — думала Марія.
Та доля, немов навмисне, берегла Олену. Ногу вона не зламала, а прищі висипали у самої Марії.
Перед сесією в Олега серйозно захворіла мати. Він домовився у деканаті здати іспити у серпні та поїхав додому. Стояла спекотна, сонячна погода, рідкісна для Києва. На пляжі б валятися, а не сидіти над книжками. Після першого іспиту подруги йшли містом. Марія зупинилася біля вітрини весільного салону.
«Яке б ти обрати плаття на весілля?» — спитала вона Олену.
«Не знаю, поки не думала про це.»
«Не повірю. Усі дівчата мріють про білу сукню. Я б хотіла ось таке.» Марія показала на сукню з пишним подолом. «Мені пасує, як думаєш? Давай зайдемо, приміряємо? За це ж грошей не беруть.»
«Та годі. У таку спеку запаришся у капроні. Підемо краще морозива купимо», — Олена потягнула подругу від вітрини.
«Ну, Оленко, ну давай. Ніби я наречена, шукаю сукню, а ти підружка. Один раз приміряю, ну прошу!»
«Приміряти плаття, коли тобі не зробили пропозицію — погана прикмета, заміж не вийдеш.»
«Дурниці, бабусині вигадки. Ти ж обиратимеш сукню заздалегідь. Усі так роблять і виходять заміж.»
«Гаразд», — здалася Олена.
У салоні їх зустріла стомлена від спеки продавщиця.
Марія увійшла в роль нареченої й прискіпливо розглядала сукні. Вибрала улюблену й пішла до примірювальної. Олена визнала, що сукня дуже гарна й пасує Марії. Прямо зараз би до ЗАГСу, якби було з ким.
«У нас є чудове плаття, але воно не кожній пасує. Ви струнка, вам ідеально підійде. Зроблю гарну знижку», — сказала продавщиця Олені.
«Я не заміж виходжу, а подруга.»
«Це виправляється. Просто приміряйте», — посміхнулася вона.
Олена пішла до кабінки. Коли вона вийшла, у Марії перехопило подих. СудОлена стояла перед дзеркалом, і в її очах блиснула іскорка щастя, яку вона так довго шукала, а на порозі стояв Олег з квітами і усмішкою, що говорила — “Я обрав тебе з самого початку.”
