**Щоденникові нотатки**
Першого ж дня в університеті дві дівчини одразу помітили одна одну. Обидві гарні, схожі чимось. З того часу їх завжди бачили разом.
Марія вважала, що заслуговує кращого, ніж життя у маленькому провінційному містечку, як її батьки. Мати працювала продавчинею, батько будівельником, пив, звичайно. Після школи вона оголосила, що їде до Києва вступати.
Батьки поохали, але не перечили. Вирішили, що, може, їй пощастить більше, ніж старшій доньці, яка невдало вийшла заміж і тепер сама виховувала двох дітей. Грошей багато не надішлють, але овочі зі свого городу й закрутки передаватимуть. Сусідка працювала провідницею у потягах якраз до Києва.
Опинившись у столиці, Марія вирішила, що зробить усе, щоб не повертатися додому. Вона й з Оленою подружилася тому, що та коренна киянка. Батько – лікар, мати – економістка. Гарна інтелігентна родина.
Олена співчувала Марії, а та цим користувалася. То скаржилася, що черевики прорвалися, а грошей на нові немає. Олена одразу ділилася займою парою. Нема в чому піти на вечірку? Олена віддавала і сукню нову, благо фігури однакові. І ночувала Марія у подруги, особливо під сесію. У гуртожитку не підготуєшся.
Марія ненавиділа навчання, але корпіла над книгами, хоча так хотілося гуляти по клубах. Нічого, от закінчить, закріпиться у Києві – тоді і нагуляється.
Олені ж усе давалося легко, без зусиль. Марія заздрила, хоч і не показувала. Як часто буває, обидві закохалися в одного хлопця – симпатичного, спортивного. Він приїхав до Києва з військового містечка, де служив його батько. Незабаром вони стали нерозлучним тріо.
— Ваня, ти з ними як, по черзі чи разом? Поділися однією, — жартували хлопці.
Навіть викладачі питали, в кого ж він закоханий.
Ваня не звертав уваги на підколювання. Йому більше подобалася лагідна Олена. Але він боявся показати це, щоб не подумали, що обрали її через київську прописку.
На лекціях він ніби випадково торкався її коліна, нахилявся ближче, немов хотів щось сказати. Те, що не помічали інші, Марія бачила одразу – по напружених обличчях. І образа заливала її з головою. Мало того, що Оленка народилася в Києві, у гарним родині, так ще й хлопця вподобала – найкращого.
Вані набридло приховувати почуття. Він зізнався Олені в коханні, а Марії дедалі частіше давав зрозуміти, що третій – зайвий. Компанія розпадалася. Марію це не влаштовувало. Втрачати Олену вона не хотіла, як і поступатися їй Ванею.
І почала вона думати, як відновити справедливість, зупинити їхні стосунки. В лоб не можна – треба зробити так, щоб Олена з Ванею посварилися. Затягувати не варто. Третій курс добігав кінця, лишилося здати сесію. А раптом вони одружаться до диплома?
«Хоч би ногу зламала й сиділа вдома. Ні… Тоді Ваня її на руках носитиме. Краще нехай прищами вкриється. Куплю їй суниці…», думала Марія.
Та доля оберігала Олену. Ногу вона не зламала, а прищі висипали в самої Марії.
Перед сесією у Вані серйозно захворіла мати. Він домовився у деканаті здати іспити у серпні та поїхав додому. Стояла спекотна літня погода, рідкість для Києва. На пляжі б валятися, а не сидіти над книгами. Після першого іспиту подруги йшли містом. Марія зупинилася біля вітрини весільного салону.
— Яке б плаття обрала на весілля? — спитала вона в Олени.
— Не знаю, не думала про це…
— Не вірю. Усі дівчат— Я теж не думала про це раніше, а тепер бачу, що моє щастя чекає на мене саме тут, — прошепотіла Олена, дивлячись у Ванині очі.
**Кінець.**
