Ось як це звучало б по-нашому:
Я обрала себе. А ти — ставку на чиїсь шкарпетки
Марія й Дмитро були на весіллі її найкращої подруги. Святкування вже добігало кінця, коли ведучий оголосив: зараз наречена кидатиме букет. Марія не планувала брати участь, стояла осторонь, коли раптом побачила — квіти летять прямо до неї. Вона несвідомо підняла руки — і букет опинився у її долонях. Гості зааплодували, а Дмитро театрально схопився за голову. Це було передбачувано — чоловіки часто влаштовують такі вистави, коли їх дівчата ловлять «той самий» букет.
Марія вже йшла назад до свого столика, коли почула розмову за напіввідкритими дверима. Впізнала голос Дмитра.
— Ну, тепер тримайся! — реготав хтось. — Марія твоя вже мисленно у ЗАГСі. Букет спіймала!
— Як привʼяжеться, так і відвʼяжеться, — усміхнувся Дмитро. — Я одружуватися ще років пʼять точно не збираюся. Мене й так непогано годують.
— Парі, що через півроку сам поведеш її до ЗАГСу? А якщо ні — вона знайде когось успішнішого. А ти залишишся з каструлями й шкарпетками.
— Тримай мене за слово! Ми рік як живемо разом — вона нікуди не дінеться. Борщ варитиме й білизну прати.
Марію ніби обурило. Все всередині заледеніло. Вона не влаштувала сцени — не хотіла псувати подрузі свято. Взяла пальто, викинула букет у смітник біля входу і викликала таксі.
Вони з Дмитром знімали квартиру, ділили все навпіл: оренду, рахунки, їжу. Дмитро намагався звалювати на Марію всю домашню роботу, але та чітко заявила: якщо вона господиня, то він — спонсор. Не підійшло. Тож Дмитро неохоче взявся і за посуд, і за прибирання.
Але друзям він усе ж міг зображати «мачо», у якого жінка рада перебирати його шкарпетки.
Повернувшись додому, Марія мовчки дістала валізи. Більшість речей вона тримала у батьків, тому збори зайняли півгодини. На кухні вона висипала вміст смітника, викинула все з холодильника і залила солянкою. Навіть подумала замочити в цій каші його футболки — але передумала.
І поїхала.
За тиждень у її житті все змінилося. Їй запропонували переведення у головний офіс — справжній крок у кар’єрі. А ще… тест показав дві смужки. Вагітність.
Рішення треба було приймати негайно: кар’єра чи материнство. Лікар підтвердив — термін маленький, є час подумати. Марія обрала кар’єру. Провела процедуру, оформила переведення, взяла пару вихідних і просто лягла спати. Без чиїхось шкарпеток.
Подруга Олена, яка повернулася з медового місяця, прийшла до неї в гості:
— Ви ж були ідеальною парою! Я думала, ти вже каблучку вибираєш.
— Я пішла. Він не моя людина. А щодо «ідеальної пари» — це лише ззовні так здавалося. Та ще й… — Марія захлипнула, але раптом розповіла все. І про вагітність, і про свій вибір.
Олена кивала. Обіцяла мовчати. Але, як це часто буває, розповіла чоловікові. А той — Дмитру.
Він прийшов до будинку батьків Марії:
— Як ти могла? Це ж була і моя дитина!
— А ти — хто мені? Чоловік? Ми з тобою разом — лише на твоєму дивані й у твоїй голові.
— Я б допомагав! Грошима! Вихованням!
— А ти спитав мене, чи хочу я залежати від подачок? Чи хочу бути матір’ю-одиначкою? Я обрала себе. Ти — занадто маленька людина, щоб стати батьком.
— Нащо ти сміття у холодильник вилила?
— Ну, вибач, так настрій був. Бувай, Дмитро.
Він дивився їй услід. Через два дні йому належало платити за вечерю для усієї компанії — парі є парі.
І так. Люди справді риють собі язиком ями.
