Оксана та Тарас були на весіллі її найкращої подруги. Святкування добігало кінця, коли ведучий оголосив: наречена зараз кидатиме букет. Оксана не планувала брати участь, стояла осторонь, коли раптом помітила — квіти летять прямо до неї. Вона несвідомо підняла руки — букет опинився в її долонях. Гості зааплодували, а Тарас театрально схопився за голову. Це було передбачувано — чоловіки часто влаштовують такі сцени, коли їх дівчата ловлять “той самий” букет.
Оксана вже поверталася до свого столика, коли почула розмову за напіввідчиненими дверима. Впізнала голос Тараса.
— Ну, тепер тримайся! — реготав хтось. — Оксана твоя вже в РАГСі подумки. Букет спіймала!
— Як причепиться, так і відчепиться, — усміхнувся Тарас. — Я одружуватися ще років п’ять точно не збираюся. Мене й так непогано годуть.
— Парі, що через півроку сам до РАГСу її поведеш? А якщо ні — вона знайде когось успішнішого. А ти залишишся з каструлями й шкарпетками.
— Тримай мене за слово! Ми вже рік разом живемо — вона нікуди не дінеться. Буде й борщ варити, й білизну прати.
Оксана завмерла. Все всередині похололо. Вона не влаштовувала скандалу — не хотіла псувати подрузі свято. Взяла пальто, викинула букет у смітник біля входу та викликала таксі.
Вони з Тарасом знімали квартиру, ділили все навпіл: оренду, рахунки, їжу. Тарас намагався звалювати на Оксану всі домашні справи, але та чітко пояснила: якщо вона господарка, то він — спонсор. Не підійшло. І Тарас неохоче почав мити посуд і прибирати.
Але друзям він ізображав “мачо”, у якого жінка щаслива перебирати його шкарпетки.
Повернувшись додому, Оксана мовчки дістала валізи. Більшість її речей зберігалася у батьків, тож збір зайняв півгодини. На кухні вона висипала вміст смітника, викинула все з холодильника та залила солянкою. Навіть подумала замочити його футболки в цій каші — але передумала.
І поїхала.
За тиждень у її житті все змінилося. Їй запропонували переведення у головний офіс — справжній кар’єрний крок. І… тест показав дві смужки. Вагітність.
Потрібно було швидко вирішувати: кар’єра чи материнство. Лікар підтвердив — термін ранній, є час подумати. Оксана обрала кар’єру. Провела процедуру, оформила переведення, взяла пару днів відпочинку та лягла спати. Просто спати. Без чиїхось шкарпеток.
Подруга Наталя, що повернулася з медового місяця, прийшла її провідати:
— Ви ж були ідеальною парою! Я думала, ти вже каблучку вибираєш.
— Я пішла. Він не моя людина. А про “ідеальну пару” — це лише ззовні так здавалося. Та й… — Оксана завагалася, але несподівано для себе розповіла все. І про вагітність, і про свій вибір.
Наталя кивала. Обіцяла мовчати. Але, як то буває, розповіла чоловіку. А той — Тарасу.
Він прийшов до будинку батьків Оксани:
— Як ти могла? Це була і моя дитина!
— А ти — хто мені? Чоловік? Ми з тобою разом — лише на твоєму дивані та в твоїй голові.
— Я б допомагав! Грошима! Вихованням!
— А ти мене запитав, чи хочу я залежати від подачок? Чи хочу бути матір’ю-одиначкою? Я обрала себе. Ти — занадто маленька людина, щоб стати батьком.
— Навіщо ти сміття в холодильник вилила?
— Ну, вибач, був настрій. Бувай, Тарас.
Він дивився їй услід. Через два дні йому належало платити за вечерю для всієї компанії — парі є парі.
І так. Люди справді риють собі язиком ями.
