Півтора року тому ми з чоловіком вперше стали батьками. Народилася у нас чудова донечка, справжнє янголятко. Тим не менш, цього року, попри те, що наша маленька Соломія ще зовсім крихітка, ми з чоловіком вирішили зібратися у відпустку. Коли приїхала до нас моя мама, я вирішила поділитися нашими грандіозними планами.
Мама скептично примружилася:
І як ви збираєтеся відпочивати з такою малечею? Не відпустка, а суцільна невтома буде! Ото в сусідки моєї Галі діти нещодавно повернулись з морів. Свою матір тягнули туди, щоб гляділа їхніх малих. Я б і сама поїхала, але ж грошей катма.
Я, звісно, зрозуміла її прозорий натяк, але вирішила не поспішати з відповіддю. З чоловіком ми все обговорили, подумали гарно, а на наступний день я кажу мамі:
Дивись, мамо, поїдеш з нами. Чоловік усе оплатить: і проїзд, і окремий номер, навіть кишенькові гривні дамо. І ще бонус у конверті особисто від мене! Але, чур, він про це нічого не знає! Тільки ти приглянеш трохи за Соломійкою нам на допомогу.
Мама погодилася, аж очі заіскрилися. І от ми полетіли до Одеси на моречко. Перший день пройшов на суцільному автопілоті: дорога, валіза і ліжко швидше спати! А вже на другий день чоловік звертається до мами:
Може, візьмете Соломійку до себе у кімнату сьогодні ввечері? А ми як нормальні люди сходимо удвох у ресторан, святкувати життя!
Та я б із радістю, але, ой, не вийде! зітхає мама. Бо вчора дві екскурсії прикупила і вже на світанку чкурну! Хіба можу я пропустити ваші одеські катакомби чи Ланжерон?
Мамо, стоп! Щось я не зрозуміла. Ти ж мала допомагати з дитиною! Про це ж ми домовлялися, мало не вилетіла з капців я.
Я ж лише дві екскурсії взяла, не щодня ж! Два дні для мене, для душі. А потім і про онуку подбаю, чесне слово! підморгує мама.
Ну, що ж, погодилась. Минуло два дні, повертається вона і каже:
Я, мабуть, застудилась. Ти вже якось сама впорайся з Соломією, а то чхати не хочу на неї!
Мамо, смішно! Ні носа не витираєш, ні кашель тебе не мучить, сміюся я.
Минув тиждень. Мама весь час бідкалася, яка у неї слабкість і неміч. Аж якось в обід бачила я її за келихом кави й порцією морозива з полуницею і не кашляє, і горло їсть.
Мамо, та як же так? Хіба тобі не зле? Чи, може, захворіла, якраз тоді, коли не треба з онукою сидіти?
А я ж теж людина, відпочити хочу! Я ж важко працювала, я не твоя няня, не моргнувши каже мама.
Я аж зашаріла:
Мамо, так ви ж обіцяли допомагати з дитиною за оплачений відпочинок! А виходить, що відпочиваєте тільки ви…
Було прикро, аж до сліз. Ми до кінця поїздки майже не розмовляли. Повернулися додому теж тиша. Уже три місяці минуло, а образи все не відпускають Така-от вийшла наша сімейна одіссея.
