Я пенсіонер поки продавав бублики, намагалися мене ошукати.
Сиджу я, як завжди, на своєму місці біля кіоску з бубликами прямо на розі неподалік залізничного вокзалу, куди завше повертаються постійні покупці. До мене підходять двоє чоловіків. Одягнені як належить: у костюмах, з портфелями, туфлі блищать. Видно, що знають як подати себе, але очі в них… одразу відчуваєш, що задумали щось лукаве.
Доброго ранку, пане, промовляє один, усміхаючись так, як усміхається продавець в Одесі, коли хоче втулити якусь нісенітницю, а потім побажати доброго здоровячка. Ви є власником цієї лотка?
Та я, синочку, а кому ж іще? Вам бубликів чи пиріжків покласти? Щойно виніс ще теплі.
Ні, ми з іншого приводу. Ваш лоток розташований у зоні підвищеної ділової активності. Маєте владнати документи, оформити усе.
Я тут одразу насторожився. Та зробив розгублений вигляд.
Ой, хлопці, які ще документи… Мене хоч би цукор у крові владнати! Діагнози одні проблеми: і тиск стрибає, і артроз, і холестерин аж вишки кардіолог пообіцяв таблетки нові виписати… А у вас є холестерин? Мені ось такі нові ліки прописали…
Пане, треба лише підпис… хотів мене урвати той, щось смикаючись.
Та не гарно перебивати старшу людину. Як я казав… а від тих пігулок одні набряки, як повітряна кулька на базарі. А донька моя, Оленка, бідолаха, знову чоловіка залишила київський бездельник, як і мій покійний тесть, з царства йому небесного хоч і за життя ще тим був…
Інший вже почав папери якісь діставати, видно, нервуватися.
Йдеться про штраф у 35 тисяч гривень…
35 тисяч?! Та де ж мені такі гроші зібрати. Ви ціну на газ бачили? А електрика? Внук мій, найменший, Петрик, говорить: Дідусю, не вмикай бойлер часто! Та без гарячої води мої коліна всохнуть, розвалюся зовсім…
Почуйте нас хоч трохи…
Та ви мене послухайте! Ви знаєте, як це: бабахкати бублики у 71 рік? Моя пенсія навіть на медикаменти не стає. Сустави болять, ночами не сплю, а мушу вставати, бо як не зароблю то і їсти нічого. І ви пропонуєте мені ваш штраф?
Стоять, вже потіють.
Можливо, можемо домовитись про розстрочку…
Розстрочка?! Я вже і з аптекою, і комунальниками домовлений, навіть мяснику винен. Зуб коштує уявіть 12 тисяч гривень, навіть у державній клініці!
Один папери заховав у портфель.
Але зачекайте, я ще не закінчив. Моя сестра, Катерина, сидить на діалізі тричі на тиждень, по чотири години на апараті. Мука страшна. Фонд платить не все. Збираємось родиною, допомагаємо, я теж кожного місяця від бубликів сто гривень докладаю. А ви мені тут штраф За що? Документи усі в порядку подивіться. Дозвіл міської ради на руках, всі податки сплачую, хоч і не розжився на більші. Навіть страхова й та є. Показати вам?
Дістаю свій гаманець стільки паперів, що й паспортисти здивувалися б.
Бачите? Дозвіл діє до наступної весни, це печатка. А ви з якого відділу, кажете?
Вони відступають.
Не сказали? Дивно. Бо я вже, може, і дід, але дурним мене не назвеш. Перед бубликами я працював 36 років у міськраді саме у відділі з дозволів. Я краще вашого шефа знаю, як мають все перевіряти інспектор з документами не ходить по дворах у підозрілому костюмі та не бере гроші до рук без квитанції.
І ще вам скажу! На розі стоїть камера відеоспостереження, а мій зять поліцейський. Це він погодив те, щоб саме тут торгував: безпечно, як-не-як. Можу набрати його, він за три хвилини підїде!
Ті майже втекли.
Перепрошуємо, сталося непорозуміння…
Візьміть собі бублики на дорогу! гукнув їм услід. Щоб памятали, що я не злопамятний!
Сусідка Оксана мало не плакала від сміху.
Півгодини їх крутив, аж у вухах дзвенить!
А знаєш, половина вигадка. Нема у мене хвороб, донька у Києві щаслива, а сестра хоч зараз на танці. Але ці шахраї вважають: раз старий і бідний, то й дурний.
А зять-міліціонер?
Це правда! І камера справжня, й папери справжні головне, щоб порядок був. Бо бідність це не дурість. Я бублики продаю, бо пенсії смішні, а арифметику знаю краще за них.
Виклав чергову партію солодких бубликів і повернувся до свого дня.
А знаєш, ось про що я думаю: бідність не порок. І не завжди вона робить людину вразливою це досвід і хитрість, що на вагу золота.
