Проблема в тому, що я вдруге одружився. Від першого шлюбу у мене є донька, але колишній дружини ні участі у вихованні дитини не брала, ні аліменти не платила.
Я не тримав зла, бо розумів, що не кожен може бути справжньою мамою. Намагався розраховувати тільки на себе. У мене була гарна робота, висока посада й пристойна зарплата бідності не зазнавав. З однією Оленкою ми одружилися вдруге, але свекруха відразу не прийняла ані мене, ані мою доньку Катрусю. Дружина теж була байдужою до Катерини, розвитку відносин не хотіла, до дитини не тягнулася. Про спільних дітей Оленка не спішила навіть говорити: казала, мовляв, ще зарано, і брати на себе таку відповідальність вона не готова.
Я не сильно наполягав, бо якраз мав важливий проект і на роботі просто не вилазив із зайнятості. На роботі мала бути нарада з важливими партнерами, а з ким залишити доньку не знав, і вирішив попросити Оленку за нею приглянути.
В ту саму ранкову годину я прокинувся раніше, щоб ще раз проговорити вступну промову. Хотів відвести Катрусю до садочку, але помітив, що вона гаряча піднялася температура. Попросив дружину глядіти доньку, адже зустріч із партнерами важлива, а пропустити її не міг. Але Оленка сказала: «Це твоя дитина, ти й думай, як і з ким її лишити, і лікувати її теж тобі».
Я був у розпачі. Подзвонив до свекрухи, запитав, чи вдома, а тоді привіз туди Катрусю, надіючись хоч на її допомогу. Але вона теж у відповідь сказала: «Вона ж не моя онука. Чого я маю з нею сидіти?» Я спересердя розплакався, подякував і сказав, що доведеться взяти дитину із собою на роботу. Побачивши таке, свекруха трохи розмякла і погодилась трохи побути з дитиною.
На роботі все пройшло чудово, а після зустрічі я знову прийшов за Катрусею. Свекруха почала скаржитись на неї: мовляв, шибеник і неслух, і що таку доньку важко витримати. Я вибачився, сказав, більше турбувати її не буду.
Повернувся додому, зібрав речі й разом із Катрусею переїхав до мами. Не збираюся жити з людиною, яка не визнає і не приймає мою дитину.
