Проблема в тому, що я вдруге вийшла заміж. Від першого чоловіка маю доньку, але він ні в її вихованні участі не брав, ні аліменти виплачувати і не збирався.
Я не тримала на нього зла який є, такий чоловік… Покладалася тільки на себе. Зарплата у мене була хороша, посада теж, так що бідною себе не назвеш. Вийшла заміж вдруге, але тут підкрутилася ще цікавіша ситуація. Свекруха мене відверто не сприймала, а з донькою була як з чужим поросям. Чоловік до моєї дитини ставився дбайливо… якщо дбайливо назвати байдужість. Про власних дітей він поки що не мріяв казав, рано ще відповідальність на себе брати.
Я і не наполягала, бо саме загрузла в роботі: новий грантовий проєкт, купа дедлайнів… Тут ще мала зустріч із солідними київськими партнерами по роботі, а от з ким дочку залишити та ще загадка. Думаю, може попрошу чоловіка, хай раз у житті побуде татом.
Зранку прокинулась ні світ ні зоря, репетирувала промову перед дзеркалом, хотіла малу швиденько відвести в садочок, а після роботи забрати. Але вона прокинулася гарячкою горить, як вогонь на Свято Івана Купала! Попросила чоловіка побути з нею, бо робота не почекає, на що він відповів: «Вона ж твоя дитина, ти й вирішуй, хто її буде лікувати і за ким доглядати».
Не знала, сміятися чи плакати. Зателефонувала свекрусі, спитала, чи вдома, притащила туди дочку пані Галина глянула на неї й відразу видала: «Я з чужою дитиною сидіти не збираюся». Ноги підкосилися, але подякувала, поплакала і сказала, що вже краще на роботу її з собою візьму. Тут вона, мабуть, зм’якла, махнула рукою і погодилася на півдня поглядіти.
Робоча зустріч пройшла на відмінно, мчала забирати доньку. Свекруха знову влаштувала лекцію дитина, каже, її не слухається, на голову мені сідає, і взагалі більше не проси. Я чудово подякувала, пообіцяла не турбувати більше й вирушила додому пакувати валізи.
Зібрала себе, доньку, кота та найважливіше нерви у кулак. На тому й рушила до мами. Жити з чоловіком, що не приймає мою дитину, я більше не збираюся. Хай кожен крутиться в своїх зонах відповідальності й по-своєму шукає щастя кому квартира на Оболоні, а кому трошки любові й чашку маминого борщу під Квартал 95 на вечерю.
