Я відрізала своє волосся і замовила перуку для колишньої свекрухи, яка хворіє на рак.
Я вдихнула глибоко, дивлячись у дзеркало перед тим, як взяти ножиці. Моє каштанове волосся сягало пояса я роками його відрощувала. Але коли минулого тижня я побачила Галину після другої хіміотерапії, таку слабку, то зрозуміла, що маю зробити.
Ти впевнена? запитала моя сестра, стоячи у дверях ванної. Це твоє волосся… і враховуючи все, що сталося з Олегом…
Це просто волосся, Наталю. А Галина для мене завжди важлива, навіть якщо ми більше не родина.
Тремтячими руками я зробила перший різак. Прядка за прядкою, моє волосся падало на підлогу, німа жертва. Через годину я була з короткою стрижкою, яка змінила мій вигляд, але я відчувала себе справжнішою, ніж будь-коли.
Я зібрала кожну пасмо й склала у прозорий пакет. Наступного дня пішла до майстерні перук, про яку розповіла медсестра з лікарні.
Для вас? запитала пані Людмила, майстриня.
Ні, для моєї колишньої свекрухи. Вона проходить хіміотерапію. Ми вже не родичі, але вона завжди була доброю до мене.
Її очі наповнилися теплом.
Який чудовий жест. З таким густим волоссям я зроблю їй найприроднішу перуку.
Через два тижні я стояла перед дверима Галини з коробкою, обгорнутою в золотистий папір. Дні я збиралася з духом. Раптом вона не захоче мене бачити? Раптом вважатиме це неприйнятним після розлучення?
Боже мій! Яка несподіванка! скрикнула вона, відчиняючи двері. Спочатку здивувалася, а потім усміхнулась щиро. Заходь, доню!
Можливо, мені не варто було приходити, почала я, але коли дізналася про твою хворобу… Я принесла тобі дещо.
Галина взяла мене за руки.
Ти завжди ж тут бажана гостя. Олег втратив чудову жінку, але я не втрачу тебе.
Вона розгорнула подарунок, і, побачивши перуку, піднесла долоні до рота, очі заповнилися сльозами.
Невже… це твоє волосся?
Я кивнула, не маючи сил говорити.
Доню моя… прошепотіла вона, торкаючись перуки, ніби найціннішого скарбу. Ти не мала…
Мала. Ти була мені як мати вісім років, Галино. Розлучення цього не змінить. А волосся відросте.
Вона зняла хустку тремтячими руками і наділа перуку. Вона виглядала так, як до хвороби Людмила зробила неймовірну роботу.
Як я виглядаю? запитала вона, повертаючись перед дзеркалом у передпокої.
Прекрасно. Так, як справжня ти.
Ми обійнялись і плакали разом. Я знала, що зробила правильний вибір. Волосся відросте, але цей жест любові назавжди залишиться у наших серцях.
Дякую, прошепотіла вона мені. Дякую, що повернула мені частинку себе.
Тієї ночі, повернувшись додому, я дивилась у дзеркало на нову себе. Наталя зателефонувала.
Як все пройшло?
Добре. Дуже добре. Я зробила правильно.
Ти неймовірна, знаєш? Не кожен зробив би таке після такого розлучення.
Галина не винна в тому, що сталося з Олегом. Вона любила мене, коли я була частиною її родини, і ця любов не зникає через папери.
Через кілька місяців, коли лікування закінчилося, і її волосся почало відростати, вона запросила мене на обід. Переді мною вона поклала перуку в особливу коробку.
Це не просто волосся, сказала вона зі сльозами. Це доказ того, що справжня любов сильніша за формальності. Ти вибрала залишатися моєю донькою в серці, а це, дитинко, безцінне.
Моє волосся теж вже відросло, але впевненість у правильному вчинку була ще міцнішою. Бо іноді серцеві звязки міцніші за папери, а справжня любов не знає слова «колишнє».
