Коли моїй донечці Лесі було лише 6 років, померла моя дружина. Відтоді моє життя змінилося назавжди. На похороні дружини я поклявся їй, що доглядатиму за нашою Лесею і любитиму її за нас обох до кінця своїх днів. Моя Леся виросла розумною дівчиною. Вона добре вчилась, допомагала мені по господарству, готувала так смачно, що й пальці можна було облизати зовсім як її мама колись.
З роками Леся пішла навчатися до університету. Тоді її оцінки погіршились, але я не надавав цьому великого значення, бо донька одночасно працювала і продовжувала допомагати мені вдома. Згодом Леся познайомилась із Ігорем і невдовзі привела його знайомитись зі мною. Видалося, що це порядний хлопець, і я зрадів, коли вони вирішили після весілля жити разом зі мною.
Саме після цього весілля усе почало йти шкереберть. Мій зять став поводитись неприязно, хамив мені, часто підвищував голос
Ось чому, коли Леся запропонувала продати наш старий двокімнатний будинок у Черкасах і придбати велику квартиру в Києві, я висунув одну умову: квартира має бути оформлена на моє ім’я. Зять, як і слід було очікувати, розлютився й почав кричати, мовляв, я йому не довіряю. Але я був відвертий. Я прямо сказав: мені потрібна впевненість, що на старості років не залишуся на вулиці. Коли мене не стане, квартира залишиться їм, але зараз я мушу себе захистити.
Донька з чоловіком зібрали свої речі, наговорили мені образливих слів та через два дні переїхали до Києва.
Після того Леся, здавалось, назавжди забула про мене, але у глибині душі я плекав надію, що дочка все ж мене зрозуміє та перестане гніватись. Минуло кілька місяців, наближались мої 60-ті уродини. Я був певен Леся влаштує мені сюрприз. Я прибрав увесь будинок, зготував улюблені Лесині страви, одягнув святкову вишиванку й сів за стіл. Провів весь день, вдивляючись у вікно, чекаючи, коли розчиняться ворота й я нарешті побачу доньку.
Я чекав на Лесю до самого вечора. Так і не діждавшись, переодягнувся, ліг спати, залишивши всі наїдки на столі. Я плакав, розмовляв із фотографією дружини й навіть не памятаю, як заснув.
Невже моя Леся настільки образилася на мене, що навіть не подзвонила привітати? Чи, може, щось сталося? Хіба моя донька могла отак просто стерти зі свого життя свого старого татаВранці я прокинувся від різкого стуку у двері. Серце шалено калатало хтось невтомно дзвонив у дзвінок. Я підвівся, протер очі й попрямував до коридору. На порозі стояла Леся з великим букетом ромашок, а за нею мій малесенький онук, з яким я ще й не був знайомий.
Тату, пробач нам схлипнула донька. Я весь цей час соромилась тобі телефонувати. Ти був правий, а я все зрозуміла надто пізно. Ми повертаємось додому, якщо ти якщо ти пробачиш
Я мовчки обійняв обох, сльози текли по щоках, а десь за спиною раптом залунала мелодія дитячий сміх, який щедро наповнював порожній будинок новим життям. Я відчув теплу руку своєї доньки, маленьку долоньку онука ніби поруч із нами знову була моя дружина.
Того дня всі забуті страви таки потрапили на святковий стіл, я вкотре дякував долі за найцінніше за сімю, яка повернулася саме тоді, коли надія вже здавалася згаслою.
І поки віконце затоплювало вечірнє сонце, я вперше за довгий час дозволив собі просто бути щасливим.
Я прибрав у хаті, одягнувся святково, накрив стіл, але ніхто не прийшов. Та на доньку й зятя я чекав до останнього.