Мій син та його молода дружина мешкають в орендованій квартирі недалеко від мене. Я попросила у сина запасний ключ від їхньої оселі знаєте, на всякий випадок, нехай лежить у мене, може, колись знадобиться. Зараз у мене невеличка відпустка, а молоді працюють, якщо так можна назвати цю вічну біганину по офісам і кавярням.
Тож я ходжу до них, коли вони вже помахали рукою і побігли на роботу. Готую борщ, смажу сало та домашню ковбаску, ліплю вареники ну як же без цього, мій син обожнює все просте, але смачне і ситне, ніяких заморських страв йому не треба! Як тільки їжа готова, беруся за прибирання. Знаєте, моя невістка Оксанка не надто шанує боротьбу з пилом.
Все в них лежить де попало, тарілки у мийці наче в них якась художня інсталяція «Вільний побут». Думаю, от навчимо Оксанку, як у хаті лад вести, не дарма ж кажуть: «Чиста хата то радість у сімї!». Прийшли вони, а тут борщ парує, ковбаска чарує, все блищить, син наминає за обидві щоки, живи та радій на здоровя. Та де там! Моя невістка вічно чимось невдоволена.
Їсть хіба що ложку каші чи салат з якогось фантастичного зілля, каже, моя їжа аж надто жирна і нездорова. Ну, думаю, салом я її явно не куплю Та й турбується, щоб я довго не залишалась мовляв, мамо, ідьте вже додому, відпочиньте. От такі от київські реалії і кухня, і психологія, все по-українськи!
