Батьки завжди турбуються про своїх дітей. Іноді їм доводиться розчаровуватися у своїх вже дорослих нащадках. Які ж це доньки нашої сьогоднішньої історії.
Історія матері.
Валентина виростила трьох дітей. Усі вже давно дорослі й живуть самостійно. Старший син має сім’ю і роботу за кордоном. Він надсилає фотографії і листівки на свята. Мати з любовю зберігає ці дрібниці і час від часу переглядає їх.
“Дуже сумуємо за тобою, сину. Може, приїдеш у гості? Хоч би познайомитися з онуками і невісткою”, пише йому Валентина.
Середня донька має чоловіка-військового. Їм часто доводиться переїжджати. Виховують доньку. Іноді приїжджають у гості. Чоловік Валентини цінує зятя: доньці дісталася гарна пара.
Молодша донька досі не має власної родини. Олеся була заміжня, має сина, але її чоловік покинув сімю. Донька прислухалася до поради матері переїхати до міста в пошуках кращого життя. Там влаштувалася швачкою на фабриці й забрала сина з собою.
Валентина вирішила навідати Олесю.
“Чи впораєшся без мене тиждень?” запитує чоловіка, “Я хочу побачити Олесю та дізнатися, як у неї справи.”
Михайло проводжав дружину до автобуса. Йому буде нелегко переносити важкі речі самому, та він хоче зробити приємність доньці. Кілька годин Валентина їхала вагоном другого класу. Вона була щаслива побачити Олесю, бо минуло три роки, як вони востаннє зустрічалися.
“Мамо, чому не подзвонила, що приїздиш? Я на роботі, заберу тебе з вокзалу тільки ввечері.”
“Вибач, хотіла зробити тобі несподіванку!” відповіла мати. “Ти впевнена, що все гаразд, чекаючи на мене?”. “Так, все добре”. Валентина чекала, а потім вирішила дістатися сама.
Біля дверей стояв її онук. Високий, статний, у молодості дуже схожий на діда.
“Добрий день, голубчику!” кинулася до нього бабуся з обіймами. “Досить вже” намагався вирватися онук. “Чому ти не прийшов раніше?” спитала втомлена жінка. “Потрібно було прибрати й накрити на стіл до твого приїзду. Я пішла з роботи раніше й почала варити борщ та смажити котлети зі свинини”.
У цей момент у Валентини задзвонив телефон, і вона відповіла чоловікові, запевнивши його, що все добре, добрі люди допомогли дістатися, і вони вже вечеряють за столом, який приготувала Олеся.
Під час вечері, розкладаючи по тарілках борщ, Олеся запитала: “Мамо, ти будеш одну котлету чи дві?”. Валентина була стомлена й голодна, могла б зїсти й три, та подумала й промовила: “Постав усі на стіл, поки не знаю”.
Зрештою на столі зявилася тарілка з пятьма котлетами. Отака святкова вечеря для матері з боку доньки. Жінка подумала, що, мабуть, в сімї фінансові труднощі, й вирішила потім обовязково допомогти. Під час вечері дочка запитала, коли мати збирається додому. Валентина відчула образу та відповіла, що поїде хоч завтра, якщо вона заважає.
Весь день Валентина була в хаті сама, а ввечері кожен закривався у своїй кімнаті. Онук ішов до сусідів, Олеся зустрічалася з подругами. Мати цілими днями залишалася самотня.
Валентина почала сумувати і зрозуміла, що тут вона не потрібна. Почала збирати речі і почула, як онук питає в мами: “Коли дядько приїде? Нам же треба йти на футбол!”
“Коли бабуся поїде.” відповіла Олеся.
Стривожена жінка швидко склала речі й вийшла з квартири, не попрощавшись. Чоловік, який давно вже сумував за нею, з радістю зустрів її. Виявилося, що, скільки б любові й турботи не дарували діти, в якийсь момент вони можуть перестати потребувати батьків. Людина найбільше цінує того, хто по-справжньому її розуміє й чекає.
