Я прийшов із важкою новиною, але батьки шокували мене ще більше
Михайло їхав старим автобусом по запылених дорогах до батьків на околицю Харкова, і серце його стискалось від туги. Він мав повідомити їм те, що перевернуло б їхній світ — про розлучення з дружиною. Але те, що він почув у батьківському домі, стало справжнім ударом. Його літні батьки, яких він вважав зразком міцної сім’ї, оголосили про власний розірвання шлюбу, і ця драма затьмарила все, що він готувався сказати. Тепер Михайло постає перед вибором, який змінить його життя, а в душі бушує буря зі страху, провини й непонимання.
Новина про розлучення з Оленою не давалась йому легко. Можна було промовчати, але чутки в їхньому невеличкому селищі розносились швидко. Олена могла подзвонити батькам і розповісти все зі злості, а брат чи сестра ненароком проговорились би при зустрічі. Михайло вирішив, що краще самому відкрити правду, щоб потім не виправдовуватись. Він розумів: життя непередбачуване, і від помилок ніхто не застрахований.
Михайло піднявся знайомими сходами, натиснув дзвінок. Двері відчинив батько, Іван Степанович, з похмурим обличчям, ніби вже знав, навіщо син прийшов.
— Привіт, — буркнув він. — Добре, що прийшов. Заходь.
— Привіт, тату, — відповів Михайло, але в голові мигнула тривога: «Невже хтось уже розповів?» — Мама вдома?
— Вдома, вдома, — роздратовано кинув батько. — Куди їй подітись? Сидить, як пані капризна.
— Ти про що? — не зрозумів Михайло. — Що з тобою?
— А те, що з мене вистачить! — раптом вигукнув батько, розвернувся і, сопучи від злості, пішов у кімнату.
Михайло, приголомшений, пішов за ним. У вітальні батько впав у крісло, схрестивши руки. Мами, яка зазвичай сиділа з в’язанням, не було. Михайло заглянув у спальню і побачив її — Галю Миколаївну, що стояла біля вікна. Її обличчя було темніше хмари.
— Прийшов? — холодно спитала вона. — Вже пішов від Олени чи тільки збираєшся?
— Звідки ти знаєш? — серце Михайла тьохнуло. — Чому ти про це питаєш?
— Бо мені треба знати, зняв ти квартиру чи ні! — різко відповіла мати.
— Яку квартиру? — розгубився він.
— Ту, де ти житимеш після розлучення! — чітко вимовила вона.
— Поки не зняв, — відповів Михайло. — Але як ви дізнались, що я розлучаюсь?
— Дізнались, — похмуро кинула мати. — Так от, синку, терміново шукай квартиру, бо я їду жити з тобою!
— Що? — Михайло завмер, не вірячи вухам.
— Ні! — прогримів із вітальні голос батька. Він з’явився в дверях, палаючи гнівом. — З Михайлом житиму я! А ти залишайся тут, квартира на тебе записана!
— Та ніколи! — скрикнула мати. — Я не залишусь у цьому домі, де все просочене твоїм упертістю!
— Стоп! — Михайло переводив погляд з одного на другого. — Ви взагалі про що? Куди ви збираєтесь?
— Туди, куди й ти! — заявив батько. — Молодець, сину, що вчасно задумав розлучення! Ох, який молодець!
— Чому молодець? — Михайло відчував, як земля йде з-під ніг.
— Бо це саме в пору! Ми з матір’ю теж розлучаємось! — випалив батько.
— Що?! — Михайло остолбенів. Він чекав докорів, а замість цього отримав шокуючу новину.
— Годі! — продовжував батько. — Ти дорослий, я нікому нічого не винен. Ми з матір’ю набридли одне одному, як ти з Оленою. Я йду з тобою, і житимем удвох, по-чоловічому!
— Ні, з сином житиму я! — перебила мати. — Ти мені не потрібен, а йому я придамся. Без дружини він пропаде, а я ще вмію готувати. Правда, Мішко? Ти ж любиш мамині котлети?
— А я що, готувати не вмію? — спалахнув батько. — Та я краще за будь-яку кухарку! Борщ, плов — все можу!
— Ха! — усміхнулася мати. — Коли ти востаннє готував? Півстоліття тому?
— І що? Ми, чоловіки, все вміємо! Нам жінки не потрібні, тільки пралька, мікрохвильовка та холодильник побільше, щоб їжі на місяць закупити! — заявив батько.
— Ти сина чому вчиш?! — обурилась мати.
— Годі! — гаркнув Михайло, не витримавши. — Ви з глузду з’їхали? Вам під вісімдесят, а ви несете дурниці, як діти! Подивіться на себе!
— А ти сам! — хором вигукнули батьки. — Тобі майже п’ятдесят, а поводишся як хлопчина! Не смій нас лаяти! Краще вибирай, кого візьмеш у нову квартиру!
— Звідки ви взяли, що я кудись іду? — вибухнув Михайло. — У нас з Оленою своя квартира!
— Як це? — здивувалась мати. — Ти ж розлучаєшся!
— Хто вам сказав? — спитав він.
— Олена. Твоя сестра передала, що ти їй дзвонив і все розповів, — відповіла мати.
— Я не розлучаюсь! — твердо сказав Михайло. — Це був жарт!
— Жарт? — батько розгубився. — А ми тут з матір’ю вже налаштуМихайло йшов додому, сміючись через сльози, і раптом зрозумів, що найбезглуздіші сни часом бувають мудрішими за всі його думки наяву.
