Я радила зупинитися після третьої дитини. Я навіть купувала тобі особливі піґулки, сподіваючись, що ти задумаєшся вдруге над своїми рішеннями. Але всі мої старання мов пісок крізь пальці.
Ще скільки дітей ти збираєшся народити? запитала моя свекруха Марія із кіслюватою усмішкою, а її голос наче дзвеніла розбита люстра.
Не треба сарказму. Ти злишся, бо Петро розказав тобі про мою вагітність? тихо відповіла Соломія, словами, які плавали, як риби у акваріумі.
А як же! Досі памятаю, як благаю зупинитися після третьої. Я купила ці піґулки, думала: може, станеш обережнішою, скаржилась Марія, наче пошепки на ярмарку, де продають мед і гіркоту.
Ми тебе зрозуміли, та йти проти природи не хочемо, сказала Соломія і гортала невидимі сторінки у повітрі.
Вам байдуже до моєї думки? Ось так, тоді не розраховуйте на мою допомогу! вигукнула Марія, так голосно, що наче її слова розлітаються по всіх закутках старого київського двору.
Соломія хотіла щось сказати, аж тут зазвучав телефон, ніби забряжчав дзвін у давно забутій церкві.
Марія ніколи не була з тих, хто піклується про дітей сина: вона не водила онуків до зоопарку, не приносила їм солодощі чи подарунки лише на день народження, як краплі дощу у спекотний день. Грошей Соломія з Петром не просили й не потребували; фінанси тримали у своїй кишені. Коли Соломія очікувала третю дитину, Марія наполягала позбутися її, але подружжя вперто відмовилось, і потім свекруха таки привязалася до маленької Лесі. Та все повторилось Соломія знову вагітна! Свекруха намагалася не робити сварок прилюдно, доки вдома все було мирно і тихо, мов у червневому полі.
Петро працював у затишному офісі з видом на Дніпро, зарплата у нього була стабільна кілька тисяч гривень щомісяця. Соломія мала у власній квартирі міні-пекарню, а коли справа розрослася, то навіть найняла помічницю Марину, що гралася з дітьми по хаті. Усе було схоже на ідеальну картину, якби не камінь у туфлях від Марії. Її нелюбов до Соломії тягнулася ще від весілля, і були у Марії надії, наче старі рушники: хотіла, щоб син пішов від Соломії. Та ці надії швидко виїли ворони. Пішли діти один за одним, як промінці за хмарами.
З точки зору Соломії, Марія боїться четвертого онука, бо це означає, що всі фінанси Петра тепер йдуть на сімю, а не на ремонти свекрусі, її візити до стоматолога на Подолі, улюблені грязьові ванни в Трускавці чи новий паркет у її квартирі. Марія відчувала її лакована зручність от-от зникне! Фінансова підтримка стала тоншати, мов тінь від старого сонця. І думка, що доведеться щось собі відмовити, муляла Марії як кварц в черевику.
Соломія прагнула не звертати уваги на отруйний пил слів свекрухи, але ця мряка пронизувала її сни. Та навряд чи Марія могла змінити рішення, що виросло у серці Соломії й Петра. В їхньому домі оселиться ще одна дитина!
Як впоратися з мамою, що заглядає до твоїх думок, мов до чужих комірчин, де ховаєш свої світлі і темні мрії?
