Згадую, колись я розлучилася з Колом, і тепер він живе в щасті. Він доводить, що саме я була тягарем, який не давав йому вести звичне життя.
Ніхто не образив мене так, як мій колишній чоловік.
Останні три місяці ми не бачилися. Останній раз я його бачила, коли возила свою донечку Оленку на вихідні до нього у Київ. Ще лише дванадцять тижнів тому, а він уже зовсім інший.
Довгі роки я просила його схуднути, проте він не слухав: їв фастфуд, наповнював себе газованими напоями, і вільний час проводив, лежачи на дивані. Не вдавалось змусити його вийти на вулицю, не кажучи вже про спортзал. А тепер у кутку його крихкої квартири на Подолі стоїть гімнастичний килимок, він змінив зачіску, одяг став охайним, хоча здавалось, нікого не було, хто би про нього дбав. Роки тому я не могла навчити його користуватись пральною машиною, а тепер він сам впевнено вмикає її та кладе білизну.
Ми поговорили
Мені вистачило слів. Він сказав, що роками я принижувала його в шлюбі, і тому був дурнем, а тепер вже не такий, і я з немовлям більше не в його планах. У нього нові стосунки, він щасливий і працює над тілом, характером та заробітком. Це вразило мене найгірше. Він не підняв ні пальця за мене чи нашу донечку, а за жінку змінився повністю.
Кажуть, треба давати стільки, скільки хочеш отримати, проте мій чоловік не відповідав взаємністю. Я його кохала, поважала, іноді робила зауваження, бо він сам не вбачав потреби в змінах. А я нічого не отримувала у відповідь
Навіть після розриву його думка залишалась лише про себе, а не про дочку, яку він довгий час не бачив. Хотілося б, аби хоча б раз він став на моє місце, доклав зусиль і отримав те, що я завжди шукала. Хто знає, що могло б бути
Тепер, коли згадую ті дні, розумію, що його трансформація це лише віддзеркалення того, що я колись утримувала, а не втрача. Весь цей час я залишилася в спогадах про те, як колись на Київському Подолі наші шляхи розійшлися, а його нове життя виявилося яскравішим, ніж колись наш спільний шлях.
