Ніхто ніколи не образив мене більше, ніж мій колишній чоловік.
Минуло вже три місяці, як ми не бачилися. Востаннє я бачила його, коли відвозила нашу доньку Марічку до нього на вихідні у Львів. Пройшло всього дванадцять тижнів, але він змінився неймовірно.
Роками я просила його схуднути, але він не зважав на мої слова їв усе підряд, запивав солодкими газованими напоями, усе вільний час проводив на дивані, і годі було витягнути його надвір чи бодай у спортзал. А тепер на самому видному місці стоїть килимок для вправ, про який він і не чув раніше. Побачила й нову зачіску, а одяг виглядав охайно, хоч і не було видно поряд нікого, хто б наглядав за ним. Роками він не міг опанувати пральну машинку, хоч я і показувала йому не раз, а тепер все робить сам без питань.
Так ми і поговорили…
Наслухалася я достатньо. Він сказав мені, що весь час спільного життя я його недооцінювала, через це йому хотілося бути байдужим, а тепер він змінився і ми з дитиною більше не його пріоритет. Має нові стосунки, у яких він надзвичайно щасливий, заради нової жінки змінює себе своє тіло, характер, навіть бере підробіток, щоб заробити більше гривень. Це мене вразило найбільше. Для мене чи для нашої Марічки він і пальцем не поворухнув, а заради інформації цієї жінки змінює життя.
Люди кажуть: як даєш, так і отримаєш, але мій чоловік був не з таких, хто віддячує добром за добро. Я його кохала, поважала, лише іноді щось зауважувала, бо сама не вірила, що щось зміниться… І ніколи не отримала від нього нічого натомість…
Навіть після розлучення він думає перш за все про себе, не про доньку, яку не бачив стільки часу. Справді, хотіла б я, щоб хоч трохи побув на моєму місці зробив зусилля і в кінці-кінців отримав те ж саме, що досі отримувала від нього я. Але хто ж знає, як воно мало бути…
