Я щаслива, що колись вирішила не мати дітей. Мені вже 70 років, і я жодного разу про це не пошкодувала

Рада, що вирішила не мати дітей. Мені вже 70, і не шкодую ні на хвилину
Записалася я якось до дерматолога й сиділа у коридорі лікарні, чекаючи своєї черги. Поряд опинилася ще одна пані, з якою завязалася розмова така собі дружня товаришка по очікуванню. Відразу впало у вічі: виглядає вона стильно, акуратно, ніби їй максимум 50. У розмові виявилось, що їй за сімдесят! Я ледь змогла повірити поруч зі своїми однолітками виглядає просто фантастично.
Від моєї нової знайомої я дізналася, що заміжня вона була двічі, а зараз живе сама. Перший чоловік у неї був ще в молодості, і вона одразу чесно сказала йому: дітей не хоче. Він начебто був не проти, але після її 30-ти почав натякати, що справжня сімя без дітей як борщ без часнику, щось не те. Та роки йшли, а стихійного поклику до материнства так і не зявилося, тож вона на своєму стояла.
І коли постало питання кого народжувати: дитину чи конфлікт, дала перевагу свободі. Поговорили щиро й кожен пішов своєю дорогою.
Вдруге вийшла заміж за розлученого чоловіка, у якого вже був дорослий син. Дітей він більше й не хотів. Так і жили тема малюків навіть не виникала, і чоловік тільки радів з того, що дружина не давить на «давай, а може, все ж?». Але разом вони були недовго чоловік трагічно загинув у ДТП.
Жінка відверто сказала самотність її не пригнічує. Навпаки, вона щаслива, бо не потрібно під когось підлаштовуватися, узгоджувати плани чи обідню картоплю. Пенсіонерка впевнена: рішення не мати дітей найкраще, що вона зробила, й шкодувати не планує.
Її подруги, які колись вірили у діточок як у свою майбутню опору, тепер лише зітхають: діти виросли, полетіли у свої гнізда, а батьки на лавці у дворі, варять компот для себе. Ось через це, каже, і не захотіла бути “мамою на гудзик”, і жодного разу не замислилася «а раптом». Натомість повноцінно живе і кайфує від кожної хвилини. Відсутність дітей її радує, а не гнітить.
Склянка води? сміється вона і підморгує. Не залишусь яні голодною, ні хворою. Поки як всі несуть гроші на гуртки, шкільні обіди й боронь Боже! репетиторів, я відкладала «на чорний день». Тепер і догляд оплачу, і ще на каву з тістечком залишиться!
А що ви думаєте? Погоджуєтесь із такою філософією?