Я гірко засміялась: отже, я з аліментів, які колишній платить на нашу дитину, тепер маю платити аліменти за брата на його дітей?
Так, я реготала. Виходить, з грошей, що їх отримую від колишнього чоловіка на сина, я повинна утримувати його племінників? Та мама вважала це цілком логічним — ніби моїм обов’язком було витягати брата з біди. Все почалося років два тому, коли моє життя вже нагадувало драмичний серіал.
**Розлучення та інша дійсність**
Ми розлучилися, коли нашому хлопчикові виповнилося п’ять. Розпад був болючим: сварки, поділ майна, судові тяганини. У підсумку я залишилася з сином, а колишній зобов’язався платити аліменти. Сума, на жаль, була мізерною — 25% від його офіційної зарплати, яка, як завжди, була мінімальною. Насправді він заробляв значно більше, але довести це в суді мені не вдалося. Тому ми з сином жили скромно: я працювала в офісі, підробляла, а аліменти йшли на дитячий садок та гуртки.
Мама завжди мене підтримувала. Доглядала за сином, допомагала з продуктами, інколи підкидала грошей. Але в неї була слабкість — мій молодший брат, Роман. Йому 28, і він постійно потрапляє у халепи: то звільняється, то розлучається, то набирає боргів. Мама вважала, що я, як старша сестра, повинна його «витягувати». Я не заперечувала допомогти у дрібницях, але те, що сталося далі, перевернуло все догори дном.
**Роман і його «сімейні обставини»**
У нього двоє дітей від різних жінок. Першу він покинув, коли доньці було два, з іншою розійшовся після народження сина. На обох треба платити аліменти, але, як ви вже здогадалися, він цього не робить. Працює неофіційно, ледве зводить кінці з кінцями, і формально в нього «нічого немає». Його колишні подавали до суду, але безрезультатно — з пустого не візьмеш.
І ось одного дня мама приходить до мене й каже: «Оленко, треба Роману допомогти. Його колишня погрожує позовом за несплату аліментів — можуть посадити. Ти ж не хочеш, щоб брат у в’язниці опинився?» Я остовпіла: «Мамо, а я до чого? Хай сам розбирається». Але мама вже усе вирішила. Вона запропонувала, щоб *я* почала платити аліменти за Романа. Мовляв, у мене є дохід — гроші від колишнього, ось із них і перераховуй.
**Абсурд і родинний обов’язок**
Спочатку я подумала, що це жарт. Як так — забирати кошти у власної дитини заради його дітей? Але мама говорила серйозно. Твердила, що я «зобов’язана рятувати родича», що Роман «у скруті», а я, як старша, муся його витягнути. Навіть згадувала, як у молодості сама допомагала рідним. Я намагалася пояснити, що це зовсім інше, що кожна гривня у мене на рахунку, але вона не слухала.
До того ж, вона вже обговорила це з Романом, і він, схоже, був у захваті. Він подзвонив мені й почав розповідати, як йому важко, як його «притиснули», і як я можу «просто все вирішити». Я була в шоці. Запитала: «Романе, ти серйозно? Хочеш, щоб я годувала твоїх дітей за рахунок свого сина?» Він відповів: «Ну, Оленко, мені зараз дуже тяжко. А у тебе ж все стабільно».
**Моя відповідь і наслідки**
Я відмовила. Категорично. Сказала, що не збираюся обділяти сина заради його безвідповідальності. Мама образилася, назвала мене «егоїсткою» та «неблагодарною». Роман теревенив, ніби я «кинула його у біді». Кілька тижнів ми майже не спілкувалися. Я відчувала провину, але розуміла — це був єдиний вихід.
У підсумку Роман щось вигадав: з однією колишньою домовився відтермінувати сплату, другу просто ігнорує. Але мама досі вважає, що я мала «піти назустріч». Вона іноді нагадує мені про це, особливо коли я прошу посидіти з онуком.
**Що я усвідомила**
Ця історія навчила мене трьом речам. По-перше, не можна дозволяти родичам маніпулювати через почуття обов’язку. Я люблю свою родину, але моя дитина — пріоритет. По-друге, допомагати треба лише тим, хто хоче допомогти собі сам. Роман же звик, що ми його постійно виручаємо. І по-третє — важливо вміти казати «ні», навіть якщо це когось засмучує.
Зараз я тримаю дистанцію з братом. З мамою стосунки покращуються, але я чітко дала зрозуміти: більше не буду втягуватися у подібне. Якщо у вас були схожі ситуації — розкажіть, як ви виходили з них? Як ставити межі, щоб не посваритися, але й не дозволити сісти собі на шию?
