Мені було соромно брати тебе на свято, сказав Артем, навіть не відірвавши погляду від смартфона. Там будуть люди. Поважні, справжні люди.
Катерина стояла біля холодильника, тримаючи пакет молока. Дванадцять років спільного життя, дві доньки. І тут він соромиться.
Я вдягну чорну сукню, ту, що ти сам мені купував.
Тут не в сукні проблема, Артем нарешті підняв очі. Проблема у тобі. Ти собі дала ради, перестала за собою слідкувати. Волосся, обличчя… Ну ти розумієш. Там буде Славко з дружиною вона візажистка з Києва. А ти… сама знаєш.
То не поїду.
Ото й правильно. Скажемо, що ти занедужала. Ніхто нічого не спитає.
Він пішов у душ, а Катерина залишилась стояти на кухні. У кімнаті посапували уві сні діти. Андрійкові десять, Марічці вісім. Квартира в іпотеці, комунальні щомісяця, батьківські збори. Вона стала частиною цього дому, злилася із ним, а чоловік почав її цуратись.
Та він з глузду зїхав, чи що? вигукнула Галина, подруга-перукар, коли Катерина все розповіла. Соромно з тобою разом кудись піти? Та хто він є такий?
Завідувач складу, знизала плечима Катерина. Йому дали підвищення.
І вже йому невгодна стала дружина? Галина різко плеснула гарячу воду у чайник. Згадай: чим ти займалася до дітей?
Вчителювала.
Я про душу. Ти створювала прикраси з бісеру. Скільки разів мені писали в Instagram де я купила оте намисто з бірюзою?
Катерина згадала. Вечорами вона нанизувала намистини, поки Артем ще цікавився її життям.
То давно було.
Але ж було! переконувала Галина. То й зробиш знову. Коли там в них той банкет?
У суботу.
Гаразд, все вирішено. Завтра чекаю на тебе в салоні: укладка, макіяж. А Оксана, моя знайома, підбере сукню. Прикраси знайдеш сама.
Галино, Артем…
А хай собі, Катю, зі своїм що сказав! Ти приїдеш на свято, і Артема збуджить від ревнощів!
Сукню Оксана підібрала вишневу, довгу, з відкритими плечима. Одягали, підганяли, пришпилювали шпильками.
До цього кольору треба особливі прикраси, сказала Оксана. Срібло не годиться, золото теж.
Катерина відкрила давню деревяну скриньку. На самому дні, в мякенькій серветці, лежав набір: кольє і сережки.
Темно-синій авантюрин, власноручна робота. Катерина зробила його вісім років тому для особливої події, але вона так і не настала.
Боже, це ж справжня краса! ахнула Оксана. Ти сама?
Так, своїми руками…
Галина зробила мяку хвилю у волоссі, без фанатизму. Макіяж стримано, але яскраво. Катерина вдягнула сукню, застебнула намисто. Камінці поклалися до шиї холодно, але приємно.
Давай, подивись, підштовхнула Галина до дзеркала.
Катерина побачила не ту жінку, що роками мила підлоги й помішувала борщ, а себе справжню, з юності.
Ресторан на набережній Дніпра. Зала гуде голосами, святковими сукнями, музика бринить. Катерина зявилася пізно, як і планувала. На мить уся зала затихла.
Артем стояв біля бару, сміявся з анекдотів. Побачив її і ніби спіткнувся. Катерина пройшла повз, не глянувши, і присіла за далекий стіл, випрямивши спину.
Даруйте, місце вільне? звернувся чоловік років під пятдесят, строгий костюм, уважний погляд.
Звісно.
Ігор, партнер Славка по випічці. А ви хто, якщо не секрет?
Катерина. Дружина завскладу.
Поглянув на неї і на прикраси:
Це ж авантюрин… І, судячи з усього, ручна робота. У мене мама колекціонувала каміння. Такої краси мало.
Я сама зробила.
Оце так! Ігор схилився ближче, розглядаючи намисто. Ви їх не продаєте?
Ні, я… домогосподарка.
Дивно. З таким талантом рідко вдома сидять.
Весь вечір вони розмовляли. Про творчість, про бісер, про те, як у хатніх клопотах люди гублять себе.
Ігор запрошував на танець, приносив шампанське, сміявся. Катерина бачила, як Артем коситься на них із-за столу, як його обличчя темніє.
Коли вона виходила, Ігор провів її до таксі.
Якщо захочете повернутись до справжньої справи телефонуйте, простягнув візитку. Я знаю людей, яким це потрібно.
Вона взяла візитку.
Вдома Артем і пяти хвилин не витримав.
Що ти влаштувала сьогодні? З Ігорем сиділа весь вечір, всі бачили, як моя дружина танцює з чужим! Мені було соромно!
Тобі завжди соромно, зняла туфлі Катерина. Соромно в гості мене взяти, соромно дивитись, як на мене дивляться… Тобі хоч щось не соромно?
Замовкни. Думаєш кепську ганчірку вдягла і стала людиною? Ти ніхто. Сидиш у мене на шиї, тягнеш мої гривні, вигадуєш із себе королеву…
Раніше б Катерина плакала. Спала би у кутку, відвернувшись. Але щось у душі стало на місце.
Слабкі чоловіки бояться сильних жінок, тихо промовила. Ти закомплексований, Артеме. Ти боїшся, що я побачу, який ти нікчемний.
Геть звідси!
Я подаю на розлучення.
Він мовчав і вперше в очах була не злість, а страх.
Де ти підеш з двома дітьми? На бісері не проживеш!
Проживу.
Вранці вона набрала номер з візитівки.
Ігор не поспішав. Зустрічались у кавярні на Подолі, говорили про бізнес, творчість. Він познайомив із знайомою, яка має галерею українських прикрас. Люди зараз цінують ручну роботу, усім обрид масмаркет.
Ви особлива, Катерино. Рідко зустрінеш стільки таланту і смаку.
Вона почала працювати ночами. Авантюрин, яшма, сердолік. Намиста, браслети, сережки. Ігор забирав, передавав у галерею. Минуло кілька днів усе розкупили, замовлення зростали.
Артем не знає?
Не спілкуємось взагалі.
Розлучення?
Знайшла адвоката. Почали оформляти.
Ігор допоміг спокійно, по-товариськи, без зайвих слів. Познайомив із ріелтором, допоміг знайти квартиру. Коли Катерина збирала валізу, Артем стояв у дверях і глузливо сміявся.
За тиждень повернешся. На колінах приповзеш.
Катерина зачинила валізу і, не озирнувшись, пішла.
Минуло пів року. Двокімнатна на околиці Львова, двоє дітей, робота. Замовлення на бісероплетіння сипалися одне за одним. Галерея запропонувала виставку. Відкрила сторінку у Facebook, викладає фото, підписники примножуються.
Ігор щотижня приїжджав, приносив дітям книжки, просто був поруч, не навязувався.
Мамо, він тобі подобається? одного вечора запитала Марічка.
Подобається.
І нам. Він добрий.
За рік Ігор запропонував стати сімєю. Без пафосу. Просто за вечерею сказав:
Катю, хочу, щоб ви були зі мною. Всі разом.
Вона була готова.
Минуло два роки. Артем ішов торговим центром біля вокзалу. Після звільнення працював вантажником Славко дізнався, як той обходився з дружиною, і вигнав його. Знімна кімната, накопичені борги, самотність.
Він побачив їх біля ювелірної крамниці.
Катерина у світлому пальті, волосся вкладене, на шиї те саме кольє з авантюрину. Ігор тримав її за руку. Андрійко і Марічка сміялися.
Артем спинився біля вітрини. Дивився, як вони сідають у машину, як дверцята відчинено саме для Катерини. Як вона всміхається.
Поглянув на своє відображення в склі: затертий пуховик, сіре обличчя, порожній погляд. Він утратив королеву.
А вона навчилася жити по-своєму, без нього.
Найбільша кара зрозуміти занадто пізно, що втрачено найцінніше.
Знаєте, брати й сестри, часом життя у найскладніших ситуаціях відкриває двері до себе справжніх. І тільки коли вчишся цінувати власну гідність, тоді світ дарує справжнє щастя.
