— Я ж для вас стараюся! А ви цього не ціните! — каже свекруха, а в мене від її допомоги вже око тримтить…
Іноді я ловлю себе на одній-єдиній мрії: втекти. Куди завгодно — в інше місто, на край світу, хоч у село під Львовом. Головне — якомога далі від мами мого чоловіка. Бо інакше я просто зʼїду з глузду. У мене вже починається нервовий тик кожного разу, коли чую її бадьорий голос: «Я принесла вам потрібну річ! Ви будете в захваті!»
Коли ми з Ігорем тільки одружилися, друзі хором заздрили: мовляв, тобі зі свекрухою пощастило. Не ворчить, не лізе у стосунки, навіть пироги не несе без дозволу. Спочатку так і було — вона різними способами показувала, що підтримує нас. Але, мабуть, всередині у неї накопичувалася енергія, яка рано чи пізно мала вирватися назовні. І коли вона вирвалася — знесла все, що ми будували.
Спершу вона намагалася влаштувати нам розкішне весілля, з усіма «гірко!», банкетами та сорока гостями, але ми відмовилися. Ледь вхилилися від цього кошмару завдяки випускному її молодшої доньки — туди вона й перенесла свою гіперактивність. Але вона не заспокоїлася.
Тоді ми знімали квартиру. Нормальна, світла, охайна. Але свекруха почала приносити туди «потрібні речі» — старі тарілки з тріщинами, виделки, якими страшно було їсти, і, звісно ж, штори… Ці штори досі мені сняться у кошмарах — оксамитові, вишнево-червоні, з дірками від молі.
— Це ж оксамит! Просто заший, і буде як новеньке! — з ентузіазмом казала вона.
А в мене в голові крутилася одна думка: чому ти сама їх не повісила у себе, якщо вони такі чудові?
Коли ми нарешті назбирали на свою квартиру — за допомогою моїх батьків і хрещених Ігоря — я наївно сподівалася, що тепер почнеться нове життя. Але свекруха вирішила, що раз грошей не дала, то допомагатиме інакше. А саме — усім, чим завгодно, аби від цього у нас волосся дибки ставало.
Спочатку вона притягла шпалери. Їм, напевно, років сорок. Вицвілі, вологі, із запахом старої комори. Потім вона наполПотім вона знайшла дитячу колиску у сусідки на вулиці і була впевнена, що нам вона просто необхідна — адже “нові такі дорогі, а ця ще як новенька”, хоча від неї так і пахло минулим століттям.
