**Щоденниковий запис**
Марічка не чула шелесту коліс каталку по лініолеуму лікарняного коридору, не чула поспішного тупотіння ніг. Її голова ледь хиталася в такт рухам. Вона не бачила яскравих ламп над собою, не чула криків Максима: «Марічко! Марічко!» Не бачила, як лікар перегородив йому шлях.
— Вам туди не можна. Чекайте тут.
Максим сів на з’єднані стільці біля дверей реанімації, схилився на коліна й закрив обличчя руками. Вона цього не бачила. Вона летіла у стрімкому потоці світла, і їй хотілося лише одного — щоб політ скінчився і настав спокій.
***
Вона грала у короткій сценці на студентському вечорі до 8 Березня. Грала студентку, яка прийшла на іспит непідготовленою і намагалася викрутитися. Зал сміявся і аплодирував. Потім були танці, і Максим запросив її.
— Ти так чудово грала, прямо справжня акторка, — щиро сказав він, дивлячись на Марічку з захопленням.
— Та я взагалі не повинна була грати. Таня в останній момент перелякалася й утекла. Я так хвилювалася, що слова забула, щось вигадувала на ходу. Мене трясло, аж коліна тремтіли. — Очі Марічки все ще світилися від емоцій.
— Я нічого такого не помітив. Ти грала впевнено. Це було весело. Можливо, ти не на тому факультеті.
Після вечора він провів її до гуртожитку і незграбно поцілував у щоку. Сам Максим жив із батьками. Вони почали зустрічатися, а через місяць зняли маленьку кімнатку в старої жінки неподалік від університету. Максим витримав важку розмову з батьками. В кінці кінців вони здались і погодилися допомагати закоханим.
Сусідка за стіною погано чула, але вони все одно вмикали музику голосніше. Марічка згадувала той час як найщасливіший.
— Я тебе люблю, — шепотів розжарений Максим, дихаючи важко.
— Ні, я тебе люблю сильніше, — відповідала вона, притискаючи щоку до його грудей.
— Та ну! А я ще сильніше…
Ця гра їм не набридала. Потім вони мріяли, що через рік закінчать університет, влаштуються на роботу, куплять велику квартиру, і у них народиться дівчинка та хлопчик.
— Ні, спочатку дівчинка, а потім хлопчик, — уточнювала Марічка.
— А потім ще один хлопчик, — додавав Максим, цілуючи її.
Їм здавалося, що так, як вони люблять один одного, ніхто не кохав ніколи.
Їхньому щастю заздрили одногрупники, а викладачі посміхалися, згадуючи власну молодість. Скільки вони бачили таких пар, як самі колись були, а тепер ставлять оцінки новому поколінню.
Після університету Максим і Марічка два роки працювали у міській стоматології, а потім перейшли до приватної клініки, яку очолював друг батька Максима. Ще через два роки той відкрив другу клініку і зробив Максима керівником.
Заробляли добре. Батьки допомогли із більшою частиною вартості квартири. Як і планували, Марічка народила доньку, а через три роки, не виходячи з декрету, сина.
Батьки часто забирали дітей на вихідні, даючи Марічці з Максимом можливість виспатися і побути наодинці. Ідеальна, красива, щаслива родина. Чого ще бажати?
Коли син підріс, Марічка вирішила вийти на роботу. Втомилася сидіти вдома і боялася втратити професійні навички.
— Навіщо? Я добре заробляю. Сиди вдома, виховуй дітей, — раптом заперечив Максим. — Давай ще одного сина народимо. Впораємось. Батьки від онуків у захваті, ще можуть допомогти.
Але цього разу вагітність не наставала. Марічка думала, що проблема в ній, ходила до лікарів, але ті нічого поганого не знаходили.
— Не переживай. Якби у нас взагалі не було дітей, тоді я б зрозумів. Але у нас вже двоє. І які! Немає причин хвилюватися. Живи спокійно, — впевнено казав Максим.
Вона заспокоїлася, але знову заговорила про роботу.
— Не ображайся, але я не візьму тебе до своєї клініки, — несподівано сказав Максим. — По-перше, це негарно, коли чоловік і дружина працюють разом. По-друге, ти сім років не працювала, забула все. Тебе ніхто не візьме.
Так у щасливій сім’ї почалися сварки. Марічка займалася дітьми, господарством. Але коли дітей забирали батьки Максима, їй ставало нудно. Одного разу вона випила вина, щоб покращити настрій. Стало легше, тривога відступила. Вона заснула на дивані, не дочекавши чоловіка. А прокинувшись, зрозуміла — він так і не прийшов. Максим відповів на третій дзвінок.
— Ти не прийшов минулої ночі… — почала вона.
— Я приходив, але ти була п’яна і не помітила, — у його голосі почулася неприязнь.
— Я випила лише один келих. А що мені ще робити? Ти не пускаєш мене на роботу, дітей забрали твої батьки…
— Зараз подзвоню, щоб привезли. Мені треба працювати, — не дослухавши, Максим відключився.
Марічка шпурнула телефон об стіну, дивлячись, як той розлітається на шматки.
Коли все це почалося? Було ж ідеально. Коли з’явилася тріщина? Вона ходила по квартирА потім вона зрозуміла, що інколи любов — це не про те, хто кого сильніше, а про те, хто готовий боротися за неї до кінця.
