«Я весь вечір вдивлялася в дівчину» – моя майбутня невістка не та, що потрібна моєму синові
У невеличкому містечку під Тернополем, де вузькі провулки хранять тепло родинних традицій, моє життя у 54 роки затемнене тривогою за долю сина. Мене звуть Галина Василівна, і кілька днів тому мій син Дмитро привів познайомити мене зі своєю дівчиною, моєю майбутньою невісткою. Я весь вечір спостерігала за нею, розпитувала, і мої висновки невтішні. Чесно кажучи, я не вірю, що ця дівчина, Софія, підходить моєму Дмитру. Моя материнська інтуїція кричить, що це помилка, але як мені вберегти сина, не зруйнувавши наші відносини?
Мій син – моя гордість
Дмитро – мій єдиний син, моя радість і надія. Я виховувала його сама після розлучення з чоловіком, вкладаючи всю душу. Він виріс розумним, добрим, працьовитим – працює IT-фахівцем, знімає квартиру, мріє про сім’ю. У 28 років він вперше серйозно закохався, і я раділа, що хоче представити мені свою дівчину. «Мамо, Соня – особлива, тобі сподобається», – промовив він із посмішкою. Я готувалася до зустрічі з відкритим серцем, але щось пішло не так.
Софія прийшла до нас на вечерю. Я накрила стіл – борщ, галушки, домашній паляничок, усе, як Дмитро любить. Хотіла, щоб вечір був теплим, сімейним. Але з перших хвилин відчула напругу. Соня, висока, з яскравим макіяжем і модним одягом, трималася впевнено, але її манери мене насторожили. Вона ледь привіталася, сіла за стіл, ніби це її дім, і почала розповідати про себе, не цікавлячись мною.
Вечір, який усе розкрив
Я весь час придивлялася до неї. Розпитувала: де працює, хто її батьки, які в неї плани. Софія – дизайнерка, 24 роки, живе сама, родом із сусіднього міста. На словах усе гладко, але її відповіді були порожніми. Вона хвалилася своїми проєктами, подорожами, але жодного слова про родину, про цінності. Коли я запитала, чи хоче вона дітей, вона засміялася: «Ой, це не скоро, я ще хочу пожити для себе». Дмитро посміхнувся, а в мене серце стиснулося. Мій син мріє про дітей, а вона – про свободу.
Її поведінка за столом лише посилила мої сумніви. Вона недбало поїла мій борщ, перебирала галушки, а паляничка взагалі не торкнулася, сказавши: «Я стежу за фігурою». Я не чекала похвали, але її байдужість до моїх старань болюче вразила. Вона весь час сиділа у телефоні, листувалася, а коли Дмитро намагався вовле її в розмову, відповідала коротко, ніби їй нудно. Я бачила, як мій син дивиться на неї з захопленням, але в її очах не було такої ж теплоти. Вона здавалася мені холодною, егоїстичною, не готовою до сім’ї.
Мої страхи й висновки
Після вечері я не спала всю ніч. Соня не схожа на дівчину, яка буде піклуватися про Дмитра. Він – домашня людина, любить затишок, традиції, а вона – вся в своїх амбіціях, у соцмережах, у «житті для себе». Я боюся, що вона розіб’є йому серце. Мої подруги, вислухавши мене, розділилися: одні кажуть, що я драматизую, інші – що моя інтуїція права. Але я знаю свого сина. Йому потрібна жінка, яка буде його підтримувати, а не тягнути за собою у світ нескінченних тусовок і кар’єри.
Я згадувала, як Дмитро розповідав про Соню. Він казав, що вона надихає його, що з нею він почувається живим. Але я бачу інше: він підлаштовується під неї, змінює свої звички, навіть рідше дзвонить мені. Вона вже впливає на нього, і це лякає. Що буде, якщо вони одружаться? Вона відведе його від родини, від мене, від усього, що він любить? Чи, гірше, він стане її тінню, нещасним, але закоханим?
Мій обов’язок як матері
Я не хочу, щоб Дмитро повторив мої помилки. Мій шлюб розпався, бо я обрала людину, яка дивилася в інший бік. Я не можу дозволити синові зв’язати життя з дівчиною, яка, на мій погляд, не кохає його по-справжньому. Але як сказати йому це? Я намагалася натякнути після вечері: «Дмитре, Соня гарна, але, може, вона не зовсім твоя?» Він нахмурився: «Мамо, ти її не знаєш, дай їй шанс». Його захист Соні вразив мене. Невже він не бачить того, що бачу я?
Я боюся, що, якщо наполягатиму, втрачу його. Дмитро – дорослий, сам обирає свою долю. Але я – мати, і мій обов’язок – захистити його. Я думаю поговорити з Софією наодинці, дізнатися її наміри. Або розповісти Дмитру про свої побоювання, але м’яко, щоб не відштовхнути. Але що, якщо він вибере її, а не мене? Ця думка розриває мені серце.
Мій крик про любов
Ця історія – мій крик материнської любові. Софія, можливо, хороша дівчина, але я не вірю, що вона підходить моєму Дмитру. Я не хочу бути свекрухою, яка втручається, але не можу мовчати, бачачи, якЯ знаю, що врешті моя любов переможе, бо вона – єдине, що справді варто боротьби.
