Відвернувся від батьків, і причиною стала моя дружина
Мені 44 роки, і я виріс у сім’ї, про яку багато хто може лише мріяти. Дбайливі батьки — обоє лікарі, зі власними клініками в невеликому містечку під Києвом, — та брат, мій найкращий друг з дитинства і до юності. Картина ідеального щастя, де кожен день був наповнений теплом і підтримкою. Але все змінилося, коли в моє життя увірвалася вона — жінка, яка перевернула мій світ і в підсумку зруйнувала його на шматки.
З Оксаною я познайомився на першому курсі університету. Вона була моєю повною протилежністю, як ніч і день. Її дитинство пройшло в дитячому будинку, звідки її в 11 років забрали прийомні батьки. Та щастя тривало недовго — вони розлучилися, і Оксана залишилася з матір’ю, яка згодом спилася. З батьком зв’язок майже обірвався. Її життя було боротьбою, але вона встояла — із залізною волею та рішучістю вирватись із минулого. Після школи вступила до університету, оплачуючи навчання сама. Працювала на двох підробітках, вчилася до ночі, закінчила з червоним дипломом. Ця сила мене заворожила.
Наші стосунки почалися як казка, поки я не привів її в рідний дім. Оксана, яка зростала в бідності, дивилася на наш затишний особняк з ледь прихованою зневагою. Вона промовчала тоді, але пізніше, в розпалі сварки, вигукнула, що ми — багатії, які живуть у своєму вигаданому світі. Ці слова вразили мене, як грім, але я проковтнув образу, списуючи все на її важке минуле. Ми пережили цю кризу, хоча тріщина вже дала про себе знати.
Перед весіллям я сказав їй, що батьки хочуть оплатити урочистість. Оксана вибухнула: «Я не буду їм завдячувати!» Її голос тремтів від гніву, а я не знав, як її заспокоїти. У таємниці поговорив із батьками, і вони, не бажаючи суперечок, тихо передали мені гроші. Оксані я нічого не сказав. Весілля пройшло чудово, і вона пишалася, думаючи, що ми все зробили самі, довівши світу свою незалежність. Я мовчав, боячись зруйнувати її ілюзію.
Коли ми дізналися, що чекаємо на доньку, батьки сяяли від щастя. Одного разу вони привезли дитячі речі — маленькі платтячка і пінетки. Я чекав бурі, але Оксана несподівано усміхнулася і подякувала. А потім, щойно за ними зачинилися двері, крижаним тоном заявила: «Більше ніяких подарунків від твоїх батьків». Я не наважився розповісти про це мамі з татом — їхня радість за внучку була такою щирою, що я не хотів її гасити. На їхні питання, що нам потрібно, я брехав, що ми вже все купили.
Але буря таки розгорілася перед пологами. Батьки без попередження привезли новенький візочок — дорогий, той самий, що ми бачили в магазині. Оксана зблідла: «Це зайва розкіш, заберіть його!» Слово за слово, і почалася сварка. Вона кричала, ображала їх, а я стояв, наче вражений громом. Візит закінчився скандалом, після якого в неї почалися перейми раніше терміну. І кого вона звинуватила? Моїх батьків! Сказала, що це їхня провина, що вони довели її до стресу. Я вперше став проти: «Ти не права, вони не винні!»
А потім вона поставила мене перед вибором — страшним, як вирок. Або я залишаюся з нею і донькою, але повністю відмовляюся від батьків і брата, не беру від них ні копійчини, або розлучення — і я ніколи не побачу свою малечу. Серце розривалося на шматки, кров стукала у скронях. Що мені було робити? Я вибрав дружину і доньку, відвернувшись від сім’ї, яка дала мені все. Відмовився від любові батьків, від спадщини, що могло б забезпечити нам безбідне життя. Ми переїхали в інше місто, подалі від минулого.
Дванадцять років я не чув голосу мами, не обіймав батька, не жартував з братом. Я працюю вчителем у школі, і кожен кінець місяця — це підрахунок копійок, щоб звести кінці з кінцями. Ми живемо скромно, майже бідно, тому що Оксана ненавидить приймати допомогу. Я дивлюся на неї і не впізнаю ту дівчину, що колись надихнула мене своєю стійкістю. Тепер я бачу лише гнів — вона ненавидить світ, звинувачує всіх за те, що її життя не стало таким, як в інших. Те, що я любив у ній, обернулося відразою, що гризе мене зсередини.
Я думаю про розлучення. Діти підросли, і я сподіваюся, вони зрозуміють мене, зрозуміють, чому я більше не можу так жити. Я помилився в Оксані — жорстоко, непоправно. Її гордість, що здавалася мені силою, виявилася отрутою, яка отруїла все навколо. І тепер я стою перед руїнами свого життя, запитуючи себе: як я міг так осліпнути? Як я пожертвував сім’єю заради жінки, що ненавидить навіть тінь щастя?
