Були колись у мене двоє дітей. Як зараз пригадую: обидва з різними батьками. Старша донька. Оксана має вже шістнадцять років. Її тато постійно підтримує звязок із нею й сплачує аліменти, не забуває про свою дитину. Хоч він давно одружився вдруге та виховує ще двох малюків із нової сімї, Оксану він не залишив без уваги.
А ось мій син не мав такого щастя. Ще два роки тому мій другий чоловік зненацька захворів, а через три дні його не стало помер у лікарні. Час минає, а я досі не можу змиритися з його втратою. Часто ловлю себе на думці, що ось-ось двері відчиняться, і він зайде. Посміхнеться мені, побажає гарного дня… І тоді сльози течуть цілий день.
Усю цю мить я дуже близько спілкувалася із мамою мого чоловіка Ганною. Для неї це була така ж трагедія, як і для мене: адже він був її єдиний син. Ми трималися разом, підтримували одне одного, проходили через цей страшний період удвох. Часом зідзвонювались, відвідували одна одну, постійно згадували мого чоловіка Артема.
Навіть певний час розмірковували, чи не пожити разом, та Ганна, моя свекруха, передумала. І так промайнуло сім років. Наші стосунки завжди були добрими, можна сказати, ми стали подругами.
Пригадую, як була вагітна, свекруха згадала про тест на батьківство не розумію, з якого дива. Як виявилось, по телевізору показували історію про чоловіка, який виховував чужу дитину, а потім випадково довідався правду. Я відразу сказала, мовляв, це безглуздо.
Якщо чоловік сумнівається у своїй дитині, значить, ніколи не буде справжнім батьком! відповіла я.
Ганна сказала, що впевнена я вагітна лише від її сина. Я думала: після народження синка вона попросить зробити тест, але вона мовчала.
Цього року, літом, свекруха тяжко захворіла, їй стало зовсім погано. Я вирішила, що треба забрати її ближче до себе. Знайшла агентство нерухомості, щоб придбати їй квартиру.
Та Ганна потрапила до лікарні, і мені потрібно було знайти свідоцтво про смерть її сина для агента з нерухомості. Ганна була неспроможна, тож довелось мені шукати його у її квартирі. Проглядаючи документи у старій папці, я випадково натрапила на несподіваний папір. То був результат тесту на батьківство. Виявляється, свекруха ще тоді, коли моєму синові було лише два місяці, зробила цей тест і отримала підтвердження батьківства.
Обурення переповнило мене. Виходить, Ганна ніколи мені не довіряла! Я не втрималась і висловила їй все. Зараз вона просить пробачення, каже, що їй соромно за ту необачність. Але ж в мені залишилася образа страшна образа, ніби мене зрадили та приховували це стільки років!
Тепер я відчуваю, що не хочу допомагати свекрусі. Проте розумію: у неї немає нікого, окрім мене.
Я не хочу позбавити сина бабусі, тому й надалі підтримуватиму Ганну. Але те тепло та довіра між нами вже, напевно, не повернуться…
