**Щоденниковий запис**
Я залишилася сиротою у шість років, коли мати народжувала мою молодшу сестричку. Добре памятаю той день: ми вже були двома доньками, а мати чекала третю. Її крики, сусідки, що зібрались, плач А потім тиша.
Чому не викликали лікаря? Чому не повезли до лікарні? То було далеко від села? Дороги розмиті? Не знаю. Знаю лише, що мати померла, залишивши нас із новонародженою Олесею на руках.
Батько, збитий з пантелику, був самотній родина вся на Півдні, допомагати ніхто. Сусідки порадили йому швидко одружитись. Не минуло й тижня після похорону, а він уже заручився.
«Візьми вчительку, добра жінка», казали йому. І він пішов. Запросив її заміж, і вона погодилась. Можливо, він їй сподобався? Молодий, високий, з темними, наче циганськими, очима таким залюбки позаздриш.
Тієї ночі батько привів наречену познайомитись.
Ось вам нова мати!
В мені закипіли біль і образа дитяче серце не приймало цього. У хаті ще пахло мамою, ми носили сукні, які вона пошила й випрала власними руками, а він уже велів нам називати іншу жінку матірю. Зараз я розумію його, але тоді ненавиділа обох.
Вони були трохи пяні, вона сказала:
Кличте мене мамою, тоді залишусь.
Я шепнула молодшій сестрі:
Вона не наша мати. Наша мати померла. Не кличи!
Сестричка заплакала, а я, старша, додала:
Ні, ми не будемо! Ти нам чужа!
От яка зухвала! Ну що ж, тоді я піду.
Вчителька вийшла, батько хотів бігти за нею, але зупинився на порозі. Повернувся, обійняв нас і розридався. Ми плакали разом ми по матері, він по дружині. Але сирітські сльози гірші. Вони скрізь однакові, як і біль за матірю.
Батько пробув ще два тижні. Працював на лісозаготівлі, бригада йшла в гори. Вибору не було у селі роботи не знайдеш. Він домовився із сусідкою, залишив гроші на їжу, а Олесю віддав іншій. І пішов.
Ми залишились одні. Сусідка приходила, варила, топила піч і йшла. А ми цілі дні самі: холод, голод і страх.
Село шукало нам рятівницю. Не просто жінку, а таку, що прийме чужих дітей за своїх. Де таку знайти?
Почули, що є молода Зінайда далека родичка однієї із селянок. Чоловік кинув її, бо не мала дітей. Чи мала, але померли точно ніхто не знав. Дістали адресу, написали листа, і тітка Марія викликала Зіну до нас.
Батько ще був у лісі, коли вона прийшла. Увійшла так тихо, що ми й не почули. Прокинулась від звуків у хаті хтось рухався на кухні, із сковороди пахло млинцями!
Ми підглядали крізь щілину. Зінайда спокійно прибирала: мила посуд, підмітала підлогу. Потім почула, що ми не спим.
Ідіть сюди, білявоньки, снідати!
Мене здивувало, що вона назвала нас «білявоньками». Ми й справді були світлячками, як мама.
Ми наважились вийти.
Сідайте за стіл!
Не треба було нам казати двічі. Млинці були смачні, і вже тоді ми відчули до неї довіру.
Кличте мене тітонькою Зіною.
Потім вона викупала нас, перепрала брудну білизну і пішла. Але наступного дня повернулась. І хата засяяла в її руках чиста й затишна, як за маминого життя.
Минули три тижні. Батько повернувся вночі й ахнув:
Думав, ви тут голодуєте, а ви як панянки!
Ми розповіли йому все. Він задумався, потім мовив:
Ну що ж, подивимось на цю нову господиню. Яка вона?
Гарненька, поспішила Вірочка, пече млинці, розповідає казки.
Згадуючи тепер, я посміхаюсь. Зінайда не була красунею худа, невисока, ніби непримітна. Але діти завжди бачать справжню красу.
Батько засміявся, одягнувся і пішов до тітки Марії. Наступного дня він привів Зіну. Вона увійшла несміливо, немов боялась чогось.
Я шепнула сестрі:
Кличмо її мамою?
І ми в унисон скрикнули:
Мамо, мамо прийшла!
Батько і Зінайда разом забрали Олесю. Для неї Зінайда справді стала матірю. Вона пильнувала її, мов перлинку. Оля не памятала маму. Віра забула. Але я й батько памятали. Одного разу я почула, як він, дивлячись на мамине фото, прошепотів:
Нащо так рано пішла? Забрала з собою всю мою радість
Незабаром я покинула дім. Після четвертого класу пішла в інтернат у селі школи не було. Потім технікум. Завжди поспішала звідти. Чому? Зінайда ніколи не образила мене ні словом, ні дією, доглядала, як рідну. Але я трималась осторонь. Невдячна?
Я стала акушеркою не просто так. Не можу повернути час і врятувати маму. Але можу врятувати інших.
