Ти ж мене народила! голос Михайла рознісся по всій квартирі, відлунюючи вузьким коридором. Ти на моєму плечі сідеш, гроші розтрачиш, а саму посуду помити не вмієш!
Ганна скривилась на дивані, витираючи сльози тильною стороною долоні. Макіяж розмазався по щоках, перетворюючи обличчя на жалюгідну маску.
Я теж втомлююся! Ти не розумієш, як важко жінці вести домашнє господарство!
Яке господарство? Де ж тут господарство? Михайло кину́в на підлогу брудну тарілку. Скляні осколки розлетілися по линолеуму, як пташине перо. Тут бардак! Всьо бардак! Працюю, наче проклятий на заводі, приходжу а тут свинарник!
Чотирнадцятирічна Одарка притулилася спиною до стіни в крихітній кімнатці, намагаючись не дихати. Ці крики ставали майже щовечора, проте звикнути до них вона не могла.
Ти мене просто не любиш! Прибираєш! голос матері перетворився на крик. Ніколи не любив! Одружився з жалості!
Точно не з любові до твоєї ліні! Інші жінки працюють, дітей виховують, а ти? Телевізор дивишся з ранку до вечора!
Одарка зажала вуха, та слова продовжували просочуватись у свідомість, залишаючи жовті сліди. Вона ненавиділа ці вечори, плач матері і ричання батька, а ще себе, бо не могла нічого змінити.
Я більше так не можу! гукнув Михайло, і важка коробка впала на підлогу. Хватить! Надоїло бути дойною коровою для вас обох!
Одарка почула, як батько зайшов у спальню. Зіскрисьнув шафа, потім настала довга тиша, порушувана лише всхлипами матері. Дівчина обережно відкрила двері і виглянула в коридор.
Михайло вивіз зі спальні стару спортивну сумку, набиту речами. Його обличчя було червоне, жовтки на скулах підскакували, нікого не звернувши до донечки.
Куди ти? Ганна підстрибнула з дивана, розмазуючи ще одну порцію макіяжу по обличчю. Мішо, зачекай!
З мене досить. Я йду!
Ти не можеш! У нас дитина!
Одарка залишиться з тобою. Тепер розбирайся сама з усіма проблемами. Може, хоча б так до тебе дійде, що треба нарешті працювати!
Михайло гучно захлопнув за собою двері. Ганна впала на підлогу в коридорі, виючи від безпорадності. Одарка підбігла до неї, сідаючи на коліна.
Мам, мамо, заспокойся
Він залишив нас! мати схопила донечку за плечі, притискаючи обличчям до грудей. Залишив! Як можна так залишити сімю? Як лишити дружину і дитину?
Одарка гладила заплутане волосся матері, стискаючи сльози. Тато просто взяв і пішов, залишивши їх у задимленій, вологій квартирі. Дівчина обхопила маму ще сильніше, і в той момент тато здавався монстром, який зрадив їх.
Роки пролетіли швидше, ніж Одарка встигла уявити. Пятнадцять, шістнадцять, сімнадцять, вісімнадцять. Кожен рік дарував їй ясніше бачення того, що раніше ховалося за завісою дитячої необізнаності.
Мати зовсім не працювала. Вона прокидалась лише до обіду, заварювала собі чай і сиділа перед телевізором до пізньої ночі. Одарка приходила зі школи квартира була в бруді: посуд гора у раковині, пил на меблях, білизна не випрана.
Мам, чому ти хоча б посуд не помишеш?
Я втомилася. Голова болить.
Ти ж увесь день сиділа вдома!
Ти ще будеш мені вказувати? Ганна піджала губи, виглядаючи, ніби дитина, яку образили. Я твоя мати!
Одарка навчилася мовчати, приходити зі школи і одразу братись за домашні справи: готувати вечерю, прибирати, прати. У вихідні вона роздавала листівки на метро триста гривень за зміну. Потім знайшла підробіток у кафе офіціантка ввечері і у вихідні.
Гроші йшли на продукти, комунальні послуги, мінімальні потреби. Мати ж протягувала руку за ще однією пачкою купюр, морщачи брови, якщо сума здавалася недостатньою.
Тобі треба більше заробляти, Одарко. Нам не вистачає грошей.
Мам, я ще навчаюся. Працюю вже пятнадцять годин на тиждень.
І що? Я в твоєму віці вже була заміжня.
Одарка кусала губи до крові. Так, заміжня за чоловіком, який її утримував, поки вона валялася на дивані.
Після школи дівчина вступила у заочний університет очний був недоступний фінансово. Працювати довелося ще інтенсивніше. Одарка знайшла роботу в ресторані з кращими чайовими. Після зміни ноги вібрали, спина боліла, та вона трималась. Що ще залишалося?
Приготуй щось смачне на вечерю, говорила Ганна, не відводячи очей від нового серіалу. Надоєли твої макарони.
Мам, я через півгодини на роботу йду.
Встигнеш. Я ж цілодобово одна, хоч би і підбирай мені нормальну їжу.
Одарка варила борщ о пятій півгодини ранку перед роботою, залишала його на плиті. Мати розігрівала його до обіду і знову сідала перед телевізором, навіть не мивши свою тарілку.
Одного дня на роботі Одарка заговорила з адміністратором ресторану Ольгою.
Слухай, а твоя мати не хоче у нас прибирати? запитала Ольга. У нас щойно звільнили одну, платять гідно, графік гнучкий.
Одарка підстрибнула від радісного здивування.
Справді? Це було б чудово!
Дай її номер, я подзвоню.
Дома Одарка обережно зізналася в цій можливості. Ганна скривилась, ніби дочка принесла їй тухлий хліб.
Прибирати? Ти серйозна?
Мам, це нормальна робота. Платять гідно, графік зручний.
Я не буду підмітати підлоги!
Але ми ледве кінчимо, якщо ти не допомагатимеш
Я втомилася вдома! голос Ганни піднявся до крику. Мені важко навіть встати! У мене тиск!
Тиск у тебе від того, що ти взагалі не рухаешся!
Як ти зі мною розмовляєш? Я тебе народила, а ти!
Одарка стиснула кулаки до болю, нігті впали у долоні. «Я її народила» тепер це був її виправдання у будьякій ситуації?
Ольга все ж дозвонилася до Ганни і змусила її прийти на співбесіду. Мати погодилась, бо Одарка стояла над нею, мов сокіл, не даючи відмовитись. Тиждень вона справді ходила на роботу, повертаючись з кислосмутним виглядом, зморщуючись при кожному згадуванні про обовязки.
Там просто жах! Бруд усюди! Вони хочуть, щоб я все це прибирала!
Мам, ти ж прибиральниця. В цьому сенс роботи.
Мені важко. Спина болить, ноги набрякають.
На восьмий день Ганна просто не пішла на роботу. Вимкнула будильник і спала до обіду. Ольга і сама вибачилась, що її звільнили.
Одарко, вибач. Я думала, що
Все гаразд. Дякую, що спробувала допомогти.
Другий раз Одарка знайшла матері місце продавцем у овочевій крамниці. Знайомий керівник шукав когось на заміну. Ганна згоду дала, та через три дні повернулася з заявою, що холодно, покупці грубі, а зарплата мізерна.
Мам, ти ж навіть не до першої зарплати дожила!
Не можу! Не можу, чуєш? Ти не розумієш, як мені важко! У мене тиск!
Одарка влаштувалася на балкон і стояла там двадцять хвилин, вдихаючи холодне повітря.
Вона вкладала дванадцять годин у день, вчилася, несли на собі весь домашній тягар. І все ж мама не розуміла.
Скандали в будинку не стихали. Ганна вимагала більше грошей, кращої їжі, нових речей. Одарка намагалася пояснити, що фізично не може заробити більше.
Тоді знайди ще одну роботу!
Мам, у мене навчання! Я сплю лише пять годин!
Я в молодості теж не спала.
Ти в молодості вийшла заміж! І тепер весь час лежиш на дивані!
Як ти смієш?!
Ганна кидала в доньку тарілки, чашки, пульт від телевізора. Одарка ухилялась, відчуваючи, як всередині росте глуха байдужість. Їй було двадцять. Всього двадцять. А вона вже стала вивертеною конем, що тягне надмірне навантаження.
Одного вечора, після особливо важкої зміни, Одарка прийшла додому й побачила маму на кухні серед порожніх пакетів із супермаркету.
Ти купила торт? дівчина вдивилась у величезний кремовий десерт на столі.
Так. Хочеться солоденького.
За півтора тисячі? Мам, на ці гроші ми могли б тиждень утриматися!
Це мої гроші! Ти їх сама мені дала!
Я їх дала на їжу! На нормальну їжу! На крупу, на мясо!
Не кричи на мене! Ганна схрестила руки, піднявши підборіддя. Я втомилася від твоїх претензій! Працюй більше, якщо тобі не вистачає!
Одарка замерзла. У вухах зазвенів звук.
Досить, вимовила вона між зубами.
Що? Ганна випрямилась, пробираючи дочірнім поглядом.
Я більше тобі ні копійки не дам. Тому що мені потрібні гроші на проїзд, на університет, на
На себе, звісно! Егоїстка! Я тебе виховувала, жертвувала всім, а ти?
Ти нічого не жертвувала! голос Одарки перетворився на крик. Ти просто лежала! Лежала, поки батько працював! Лежала, коли він пішов! І продовжуєш лежати, поки я працюю!
Одарка розвернулася і пішла у свою кімнату, зачинивши двері. Сіла на ліжко, тремтячими руками дістаючи телефон. Відкрила сайти з вакансіями в інших містах, дивилась на цифри, адреси, умови. І раптом зрозуміла вона може поїхати. Просто взяти і поїхати.
Наступні два тижні пройшли в дивному тумані. Одарка збирала документи, шукала оренду, домовлялась про віддалену роботу в колцентрі сусіднього регіону. Мати нічого не помічала, занурена в черговий серіал і скарги на життя.
У останню ніч Одарка майже не спала. Вона спакувала в сумку найнеобхідніше одяг, документи, ноутбук. На кухонному столі залишила записку: «Я зрозуміла, чому батько пішов. Через тебе. Тепер моя черга.»
Мати ще спала, коли дівчина тихо зачиняла двері квартири. Одарка рушила на автовокзал. Вона відчувала себе одночасно зрадницею і звільненою вязницею.
Перший дзвінок пролунав через три години.
Де ти? голос Ганни тремтів. Куди ти зникла?
Я уїхала, мамо.
Як уїхала? Куди?
В інше місто. Потрібно жити окремо.
Ти не маєш права! мати кричала, змушуючи Одарку відвести слухавку. Я твТим не менш, Одарка зрозуміла, що справжня свобода це можливість самій визначати свою ціну, а не жити за чужими очікуваннями.
