Людо! Ти вдома? крикнув Василь, вдаряючи у двері квартири.
На кухні, кличе Людмила, зайнята приготуванням вечеринкивечері.
Вона сьогодні прийшла раніше, залишивши офіс у Києві, і одразу взмухалась над плитою.
Василь зняв верхній одяг, вимив руки і підскочив на кухню.
Чому ти не радуюсь? запитав він, підмикаючи краватку.
А навіщо мені радіти? підвела брову дружина.
По дорозі додому я натрапив на Роксолану з нашого підрозділу. Вона сказала, що вам сьогодні виплатили премію за квартал. Приємно, правда?
Премія? О, це ж новина! зраділа Людмила. А яка ж радість тобі з того?
Ну, я ж вчора казав: мамка дзвонила, просила Зорянку допомогти з іпотекою. Ти ж казала, що грошей немає. Тепер ж вони є! Давай Зорянці тисячку гривень підкинемо, пропонував Василь.
На що саме? зацікавилась Влада (Людмила).
Не вдавай, ти ж сама розумієш, що Зорянці самій важко іпотеку сплачувати. Я телефоную мамі, скажу, що гроші передали, сказав Вася, хапаючись за телефон.
Стой! Не гай! Хіба я казала, що готова платити іпотеку за твою сестру? зупинила його Людмила.
Чому б і ні, якщо у нас є гроші? запитав він.
Гроші не у нас, а в мене! Це премія, яку я заробила, працюючи до відходу сонця три місяці!
Ти ж знаєш, я орала зранку до вечора лише заради того, щоб порадувати твою сестру? У мене ж ще є дитина Варя, наша донька, що вчиться на другому курсі в Харкові і живе в гуртожитку.
Я їй щомісяця гроші передаю. А ти за ці два роки доньці хоч одну гривню дав?
Я ж знаю, що ти їй посилаєш.
Може, їй було б приємно отримати навіть тисячу від батька на колготки? підмінила Людмила. А твоїй сестрі треба було спочатку зрозуміти, чи зможе вона виплатити кредит.
Але банк схвалив її, нагадував Василь.
Вірно. У банку працюють розумні люди, які вміють рахувати. Вони підрахували, що у Зорянки має вистачати грошей. Якщо ні то вона їх просто витрачає нераціонально.
Наприклад, постійно відвідує салони й кавярні замість сплачувати кредит. Тож її розбещенням я не займуся!
Вечором Василь почув, як Людмила телефонуючи мамі, повідомила, що щойно переказала їй вісім тисяч гривень.
Цікаво: для Зорянки у тебе нема грошей, а для мами будь ласка, скривився чоловік.
Так, у мами протез зламався, треба стоматолога, а її пенсія скромна. А це моя мама, а Зорянка чужа людина, пояснила Людмила.
Власне, Зорянка моя рідна сестра! нагадував Василь.
Правильно: твоя, а не моя. Які до мене претензії?
Якщо так, то післязавтра отримаю зарплату і сам підкину гроші Зорянці, сказав Василь.
Будь ласка. Спочатку, як завжди, скинь десять тисяч на господарську карту, відповіла дружина.
Людо, а десять тисяч це не занадто? Не можна менше?
Можна й менше, тільки тоді на вечерю будуть макарони з кетчупом, а не котлети чи відбивні. А ще можна не платити за комунальні послуги і не купувати пральний порошок, подивилася Людмила.
А чи не можна економніше вести господарство, щоб і на відбивні, і на все інше вистачало?
Хочеш спробуй. Якщо вдасться, я позичу досвід, відповіла вона.
Розмова завершилась, а Василь вирішив, що Людмила не виконає загрози, і переказав майже всю зарплату сестрі.
Але він помилився. Наступного дня, повернувшись з роботи в Дніпрі, він не знайшов жодної ознаки вечері на кухні.
Людо, що у нас на вечерю? спитав він.
Подивись у холодильник, відповіла вона.
Вася відкрив дверцята: порожньо. Лише одна самотня пляшка кетчупу стояла в кутку, а в ящику для овочів лежали два зморшені яблука.
Людо, нічого тут немає.
Справді? А що ти мав туди покласти? запитала вона. Хіба не знав, що щоб щось вийняти, треба спочатку щось туди покласти?
Добре, я вже голодний, сказав Василь.
Знаю. Але я ж казала: куди гроші візьмеш, туди й вечеряти йди. І снідати теж, заявила Людмила, сідучи у крісло з вязанням.
Василю довелося їхати до мами.
Наступного дня в гості завітала свекруха Ніна Володимирівна щоб «виховати» невістку.
Після довгої тиради свекрухи Людмила відповіла:
Ви даремно так стараєтеся, Ніно Володимирівно. Нічого нового я не почула. Я й так знаю, що я погана дружина. Може, я переїду до вас? Навіщо я йому?
Ти дурниць не кажи! Вийшла заміж живи з чоловіком! відповіла свекруха.
Зрозуміло. Я ж лише погана! А квартира в мене гарна, зарплата чудова, премія! Одна біда не хочу ділитися ні з вами, ні з Зорянкою!
Отже, ви хочете прочистити кишені сину? Тримайте його самі весь місяць. Памятайте: він не їсть сосиски, а від курки теж втікне.
Тоді на вечерю відбивні зі смаженою картоплею й салатом. Можна ще голубці тільки мяса більше кладіть. Білизну його теж самі прати будете.
Людмило, ти з глузду зїхала? Жили ж ми колись! здивувалась свекруха.
Жили, іноді навіть непогано, відповіла невістка. Поки ви наші справи не вливали. Зорянка розлучилася з Григіром, а тепер беретеся за наші проблеми?
Ти що, не розлучила? обурилася Ніна Володимирівна.
А хто ще? Дочки на нерви капають: «Григорій не поважає, мало заробляє, освіта не та, квартира маленька»!
Дістали Гриця до печінок, ось він і втік! А Зорянка залишилася одна з двома дітьми та важкою іпотекою. Тепер ваша душа задоволена?
Мабуть, ні! Вам стало нудно, і ви взялися за нас! Я не Григорій, я не буду терпіти поверну вам Васю, піклуйтеся про нього самі, хто краще за рідну матір? Справді, Васю?
Що ти, Людо! У мене й у думках такого не було! Я не хочу з тобою розлучатися! Просто мама запропонувала Зорянці допомогу, виправдовувався чоловік.
Допомога? Тоді до наступної зарплати живеш у мамі чи в Зорянці це вже, як вони домовляться. А я подумаю.
Василь зрозумів, що Людмила не крутиться. Увесь місяць до нової зарплати він жив у матері.
Пятого числа він нарешті повернувся додому.
Людо, я там вже перевів зарплату і Варі три тисячі відправив, повідомив він з порогу.
З кухні долинав апетитний аромат смаженої свинини в кислосолодкому соусі.
Іди мий руки та сідай вечеряти, усміхнулася Людмила. Чи підеш до мами?
Василь, злякано відкрив очі і нервово похитав головою. Його мова застигла, а Люда зрозуміла: марно доводити, переконувати!
Ось таке «веселе» діло Людмили. Діліться враженнями в коментарях, ставте лайки. Ваші реакції надихають нас писати нові історії!
