Дізналася, що мій колишній чоловік мені зраджує, через те, що він несподівано почав підмітати вулицю.
Звучить нерозумно, але це правда. Він електрик, працює вдома має свою майстерню в гаражі і постійно зайнятий дротами, інструментами й клієнтами. До хатньої роботи ніколи не був охочий не з якихось переконань, а просто не любив. Якщо мав вільну хвилину, то використовував її для відпочинку: дивився телевізор, пив пиво з друзями чи жарив шашлик. Він спокійний чоловік, не любив гучних компаній і ніколи не провокував підозр.
Наша вулиця типовий український провулок у передмісті Львова: широка, з великими липами. Листя, пилюка, багнюка прибирати треба мало не кожного дня. Зазвичай цим займалася я вставала рано, готуючи сніданок, одразу брала до рук мітлу.
Аж одного дня в сусідній будинок заселилася нова мешканка. Нічого дивного, та квартира часто здавалася і сусіди часто змінювалися.
Минуло кілька місяців, і чоловік несподівано почав казати:
Не хвилюйся, сьогодні я підмету.
Спершу це видалося мені приємною зміною. Я знаходила час для інших справ мила посуд, прибирала ванну, розкладала речі. Навіть не заглядала у вікно. Підстав підозрювати його не було.
Та потім він це почав робити щодня. І завжди точно о сьомій ранку. Не раніше, не пізніше. Я помітила це, бо він в усьому, крім роботи, був не дуже пунктуальний. Одного ранку вирішила глянути у вікно.
Я побачила: він стоїть із мітлою, однак не мете, а розмовляє. Усміхається. А напроти нього сусідка. “Випадковість”, подумала я.
Але наступного дня було те саме. І ще раз. Кожного разу, як виходив підмітати і вона виходила слідом. Як за домовленістю.
Тепер я уважніше придивлялася. Не тільки вранці. Однієї суботи чоловік сказав, що піде на пиво з друзями. Звично. Коли він відчинив двері, щось у ньому видалося мені чужим. Подивилась у вікно і побачила і сусідка вийшла якраз в той час. Каже:
Доброго вечора, сусіде! Гарно відпочити!
Він відповідає, ніби нічого особливого. Вона додає:
Дивина, я також іду в той бік.
Пішли разом.
Наступної неділі вигадує, що піде грати у футбол хоча це йому геть не властиво. Він вийшов. За кілька хвилин і сусідка вийшла, тримаючи телефон, і рушила слідом тією ж дорогою.
У мене не було ні фотографій, ні листування, ані жодних доказів. Тільки дивні збіги, час і повторюваність. Це вже перестало бути співпадінням.
Одного дня я його зупинила й просто сказала:
Я знаю, що ти з сусідкою.
Він подивився здивовано. Спершу заперечував. Тоді я додала:
Я бачила вас. Щодня. Не обманюй мене.
Він замовк, опустив очі, і зізнався:
Так, я з нею. Я закохався.
Я вигнала його з дому. У нас не було дітей, ніяких домовленостей. Найіронічніше те, що він просто переселився до сусідки в будинок поруч.
Та довго вони там не пробули. Може, два місяці, і все. Потім з’їхали. Ніхто так і не дізнався, що трапилось. Покинули місто, і я більше нічого про них не чула. Сусіди перешіптуються, родичі питають але мені вже нічого не цікаво.
