Урок для дружини
Було це давно, коли ще надворі стояли великі черешні, а звуки українських пісень линули з кожного двору. У старенькій львівській квартирі Вадим різко відставив ложку і з притиском глянув на дружину.
Все, досить! вигукнув він. Чи можна це взагалі назвати їжею? Розварені галушки, що розповзлися на весь тарілок, і пара котлеток, які ще живі, здається! Чим ти цілий день займалася? Знов у телефоні зависала?
Як ти так можеш, Вадиме? вдавано ображено прошепотіла Любомира, намагаючись непомітно заховати мобільник. Я ж за Остапчиком дивилася! Він такий непосидючий увесь у тебе, додала вона з докором, спостерігаючи, як чоловік злиться дедалі дужче. Мені важко, сам розумієш. Після народження малюка в мене зовсім руки опустилися
Остапу вже два з половиною роки, почав Вадим, ледве стримуючи емоції. Давно пора віддати малого в садочок, а тобі виходити на роботу, то одразу легше стане!
Хіба я маю віддавати сина у ту комунальну інкубацію хвороб? обурилася Любомира. Хочеш, щоб ми знову по лікарях бігали?
З дитиною треба займатися, розвивати, якщо ти не знала!
Ми займаємось! Остапчик на свій вік дуже добре говорить, і це навіть лікарка підтвердила під час огляду! наполягала Любомира. Дискусія ця вже не вперше виникала, і їй ставало реально страшно, що Вадим віддасть таки Омелька в садочок. Виходити на роботу вона категорично не хотіла: за роки декрету звикла просиджувати дні в соцмережах і не планувала це змінювати.
І кому ж за це дякувати? Вадим не стримався і гупнув по столу, аж тарілка підстрибнула. Моїй мамі! Саме Марія Іванівна приходить і займається з Остапом, поки ти дрімаєш або зависаєш у телефоні! Могла б хоч раз прибрати в квартирі чи смачну вечерю приготувати! Чому я після роботи мушу їсти оце? з огидою подивився він на кухарський витвір.
Я тобі не кухарка й не прибиральниця, а дружина! Ти ж мій чоловік, то мусиш забезпечити мені нормальні умови життя!
Любомира щиро вірила в те, що говорила. Останнім часом, переслухавши безліч ток-шоу, перечитавши десятки форумів на жіночих сайтах, її уявлення про шлюб кардинально змінилося. Колись вона думала, що дружина повинна підтримувати чоловіка, виховувати дітей і доглядати за домом, але тепер була переконана: це не її обовязок, а доля обслуговуючого персоналу. Вона себе цінувала і на це не погоджувалася.
Чудово, крізь зуби видав Вадим після гарячої промови дружини. Тобто, я маю горбатитись на роботі щодня, а ти тим часом лежатимеш на дивані?
Я планую займатися саморозвитком, гордо відповіла Любомира. Ще подивишся, колись будеш хвалитись перед друзями, яка в мене розумна дружина.
А справді? Яку останню книжку ти читала? Щось нове взнала? Вадим підвівся і підійшов ближче. Мовчиш? Бо нема що сказати, правда? Соцмережі не високоінтелектуальний контент. А дурні ток-шоу, де усі сваряться, тебе не вчать нічого доброго. Відповідай чесно: ти маєш намір займатися домом і дитиною, як личить нормальній дружині, чи ні?
Ні! Я вже сказала: я не служниця
Любомира, розпікаючись, взялася за старе і висипала на чоловіка гору докорів: і заробляє, мовляв, мало, і домашній тиран, і завжди його нема вдома Вадим мовчки вислухав усе і нарешті промовив:
Розлучення.
Що? перепитала ошелешено Любомира, котра вже набирала повітря, щоб продовжити докори.
Розлучення, холодно повторив Вадим. Я знайду жінку, яка стане мені доброю дружиною і справжньою мамою для Остапа. Ти ж з сином проводиш кілька годин на день, решту часу він з бабусями. Матірю тебе не назвеш, як і дружиною.
Спочатку Любомира засмутилася, але швидко відмахнулася: Та полякає і заспокоїться, не зможе ж кинути мене я ж мати!. Вона була впевнена, що Остапа їй не віддадуть, бо мати це святе!
Та Вадим змінився. Дружину не помічав, навіть вітався рідко. Остап із бабусею Марією Іванівною поїхав на кілька тижнів у Карпати, і Любомира сама погодилась ніхто не смикає і не відволікає від телефону. Щоправда, вже за кілька днів вона занудьгувала за сином і стала частіше телефонувати до свекрухи.
Аж як минуло два тижні після сварки надійшла повістка до суду. Вадим дотримав слова й подав на розлучення. На засіданні Любомиру чекала ще одна несподіванка її рідна мати, Орися Михайлівна, категорично підтримала Вадима.
Я певна, що Остап має залишитись із батьком, твердо сказала мати, з докором поглядаючи на доньку. На жаль, у Любомири материнський інстинкт так і не прокинувся: всі турботи були на мені й на Марії Іванівні. Сам Вадим багато працює, але завжди знаходить час для сина.
Суддя уважно слухала й з ледь помітною усмішкою дивилася на схвильовану дівчину. І справді у неї нічого нема: ні житла, ні роботи, ні стосунків із дитиною. Вадим мав усі шанси отримати опіку.
Прошу дати час на примирення! Не розлучайте нас, дайте мені шанс! ридала Любомира. Вадиме, обіцяю, я змінюсь. Забуду всі дурниці про служницю й стану справжньою українською дружиною! Тільки повір мені!
Гаразд
****************************
Місяць до того.
Моя дочка зовсім розпустилася, мені за неї соромно, похитала головою Орися Михайлівна. Вадиме, все розумію: навіщо така дружина? Весь день дома, а толку нуль, навіть за онуком не дивиться. Тож як ти вирішиш розлучатися осуджувати не буду. Лише дозволь бачитися з малим, більшого не прошу.
Люблю Любомиру, хай і з усіма її вадами, зітхнув Вадим. Але ситуація дійсно заплутана. Я хочу дати їй шанс змінитися.
Чому б і ні! До речі, знаю, як це зробити. Подай на розлучення. Вона точно буде проти, матимете три місяці на примирення. Оце їй очі відкриє.
**************************
Любомира урок засвоїла. В квартирі знову запанувала чистота, запах свіжого борщу і пиріжків линув із кухні, а й сама господиня стала лагіднішою і турботливішою. Нарешті вона звернула увагу і на сина, чим Остап був надзвичайно радий. Дуже ж він любив свою недоладну матусю.
