«Ти більше мені не потрібна»: як чоловік покинув дружину, коли їй дозволили стати матір’ю
Коли Маріанна поверталася з роботи в п’ятничний вечір, вона навіть уявити не могла, що цей день змінить її життя. Відчинивши двері, вона, як завжди, гукнула:
— Коханий, я вдома!
Тиша. У будинку було незвично тихо.
— Дивно… Він же мав уже бути тут, — подумала жінка й поправилася до спальні.
Вона штовхнула двері — і завмерла на місці. Олесь, її чоловік, стояв біля ліжка й поспішно складав свої речі у валізу.
— Олесю… Що ти робиш? — прошепотіла Маріанна, не вірячи власним очам.
— Я йду, — спокійно відповів він, навіть не глянувши на неї.
— Як йдеш? Чому?! Що сталося?
— Все через твого батька, — кинув він розуміючи.
— Мого батька?.. А він тут до чого?
Маріанна не розуміла — ні слів, ні сенсу, ні того, що відбувалося. А тим часом її сімейне життя, у яке вона вклала стільки тепла, любові й терпіння, руйнувалося прямо перед нею.
Вони познакомилися, коли Маріанні виповнилося двадцять вій. Олесь був старший на вісім років — впевнений, привабливий, досвідчений. Тоді їй здавалося, що вона зустріла справжнього чоловіка. Родичі, подруги — усі навколо твердили, що пора заміж. Годинник тикає, вік, мовляв, не дівочий. Маріанна почала дивитися на кожного залицяльника як на майбутнього чоловіка — і це лякало чоловіків.
Але з Олесем усе було із. Познайомилися через колегу в кав’ярні, розговорилися — і понеслося. Він був ввічливим, уважним. А коли дійсся, що в Маріанни є власна квартира, нова іномарка, гарна посада в міській адміністрації та батько-підприємець, — раптом став особливо турботливим і ніжним.
Через рік вони влаштували розкішне весілля. Все оплатив її батько. Олесь не заперечував. Більше того — із захватом погодився на посаду продавця в одному з магазинів тестя.
Сімейне життя спочатку здавалося казкою: подорожі за кордон, вечері, подарунки. Лише одна деталь усе підточувала: Олесь ніде не платив. Усюди — Маріанна. Спочатку вона не звертала уваги. Потім почала просити. Згодом — благати.
— Чому я все тягну сама? — скаржилася вона подрузі. — Хочу почуватися жінкою, тендітною, за якою доглядають.
Але Олесь лише сміявся:
— Люба, не глузуй. У нас усе добре. Не звертай уваги на дрібниці.
На роботі він має нічого не робив, більшість часу проводив у телефоні, а гроші, які заробляв, відкладав на свій рахунок. Маріанна нічого не підозрювала.
А потім захворіла. Серйозно. На місяць опинилася в лікарні. Батьки відвідували її щодня, Олесь — рідко. Коли вона повернулася домів, ахнула: бруд, немиті посуд, підлога в смітті.
— Ти взагалі не прибирав?! — скрикнула вона.
— А з чого б? Це жіноча справа, — відповів він ліниво.
— Але я була в лікарні, Олесю! І все одно прибирати мені?!
— Ну, ти ж уже вдома. Ось і прибирай.
Маріанна, хитаючись від слабкості, викликала клінінгову службу. Лікар сказав: відновлення займе щонайменше рік. Про вагітність поки й думати не варто.
Коли через рік лікарі нарешті дозволили їй вагітніти, вона з трепетом розповіла про це чоловікові.
— Уявляєш? Тепер можна… Можемо почати планувати!
— Ну… Я зараз зайнятий. Не до цього, — буркнув він, втулившись у геймпад. Нова приставка, куплена на її гроші, тепер була його сенсом життя.
Минули тижні. Він і далі відмахувався. А одного разу випалив:
— Знаєш, Маріанно… Я йду. І дитини від тебе не хочу.
— Що ти кажеш?!
— Я тебе не люблю. Та й не кохав. Просто з тобою було зручно. Квартира, гроші, машина. А тепер уста— Зараз усе набридло, я втомився від тебе, і ти мені більше не потрібна.
