Як осоромила я свою свекруху. Мабуть, і досі згадує цю історію
Ця пригода трапилась на самому початку нашого сімейного життя, коли я з чоловіком лишень розписались. Була молода-зелена, навіть гривню в руках не тримала, а вже мала свекруху ось таке щастя.
З самого весілля помітила я щось дивне: моя свекруха Оксана Василівна виглядала так похмуро на святі, ніби замість весільного вальсу хочеться їй слухати Пливе кача по Тисині. Я ще думала, може, в неї тиск підскочив, а може й просто не любить веселощів.
Відразу після весілля ми поселилися у трикімнатній київській квартирі Оксани Василівни. Своїх квадратних метрів у нас було як у кота на сльози, тож іншого виходу не було.
Свекруха з перших днів почала демонструвати неординарний рівень щирості не знати з якої причини, але все більше нагадувала любязного дикара. Думала я, що це просто така українська гостинність, аж поки не помітила: під маскою сумного усміху справжня пасивна агресія і дрібні шпильки.
Наприклад, ночами Оксана Василівна вставала і перемивала всю посуду, яку я вже мила з вечора. Якось впіймала її на гарячому і питаю:
Що ж ви робите, мамо?
Нуу, ці тарілочки були так трошечки забруднені, невинно відповіла вона.
З того часу за доброту її якось не дуже вірила.
Довго сприймала її підколки як материнські поради, та й ділилась з нею найпотаємнішим, навіть сварками з чоловіком Сергієм.
Аж якось моя подруга, яка працювала водійкою в офісі свекрухи, переказала мені костюмні легенди про нашу родину: мовляв, чоловік мій невдаха, я стерва, ще й квартиру у свекрухи відбираю.
Тут нарешті дійшло мені, що Оксана Василівна мій підступний опонент.
Згори вона отримала (від Бога чи, може, якогось чистюлі) феноменальний хист до порядку. В її квартирі стерильність, як на хірургії в обласній лікарні. Найменша порошинка відірвання шаблону. Вимагала того й від нас із Сергієм. Ми старались, клянемось, як могли та годі на її рівень дотягтись.
Якось поїхала вона у відрядження на два тижні в Хмельницький. Залишила нам список інструкцій довше, ніж маршрутка на Троєщину. В квартирі не те що волосина у ванній навіть тінь від крихти сміття не мала зявитись. А вже про немите посуд не дай, Боже, думати.
Ми з Сергієм вирішили трішки розслабитись, а приїде свекруха усе погладимо, попідмітаємо, і буде їй кіностудія імені Довженка. Але Оксана Василівна була хитріша: навмисне підсунула неправильну дату повернення і планувала прийти раніше, ще й із своїми приятельками на оглядини безладу.
Подруга водійка, маючи свої джерела, попередила мене про цей віроломний рейд. Ну, думаю, знайду-ж таки я ключик до її серця! Зібралася з духом, як перед здачею ЗНО, і вимила, прибрала, вилизала все настільки, що мої кішка Марічка могла би їсти з підлоги.
Свекруха увірвалася з кагалом подруг і водійкою всі усміхаються. Вгамувала емоції, сховала пилотяг і зустріла делегацію, як президент у гості. Подруги її дивляться на мене здивовано, щось шепочуть, а я преспокійно так кажу з усмішкою до полу вісім:
Та де ж я взяла такий чистий килим, га?
Оксана Василівна аж зніяковіла. Так серйозно почала нишпорити по всіх кутках, але нуль результату. А я вже в думках кулаки жму: Шукайте, шукайте хіба пляма від українського борщу знайдете!
Так розчарувалася вона перед своїми подругами, що згодом на роботі її почали трохи жартома згадувати. Її плітки про мене ніхто вже всерйоз не сприймав, і серед колег я несподівано отримала фан-клуб. Авжеж, трохи погладила її самооцінку по шершавому, і хоч минуло сімнадцять років, думаю, часом і зараз згадує цю історію, мов ковбасу на сніданок у понеділок.
Ось так буває, коли українські свекрухи вирішують влаштовувати інспекцію порядку. Але у нас, українок, свій рецепт ідеальної чистоти жоден Старий Лев не зрівняється!
