Марічко, де вечеря? Я питаю, де їжа?!
Марічка й не обернулася в бік чоловіка. Сиділа на краю старого дивана, гойдала на руках крихітний згорточок, з якого долинало тихе сопіння.
Тихше, Богданчику, прошепотіла вона. Нарешті затих Пів дня в поліклініці просиділа, потім в аптеку, потім
Мені байдуже, де ти лазила! Павло ввалився в кімнату, і навіть куртку не зняв. Я працюю, я утримую і тебе, й дитину!
Я повертаюсь додому й хочу бачити на столі миску гарячого борщу, а не твоє сумне лице і це постійне ниття.
Чим ти весь день займалась?
Дочку лікувала, підняла Марічка на нього очі. У Даринки знову сип на щоках.
Лікарі нічого толком не кажуть, мазі довелося самій підбирати.
Ти взагалі коли-небудь цікавився, як вона себе почуває?
А що питати? Кричить значить, жива. Ти мати, ти й розбирайся.
Твоя справа забезпечити мені комфорт. Для чого я одружувався?
Щоб пельмені з пачки їсти й ночами не спати?
Одружився ти, бо так було зручно, відрізала Марічка. А вийшла я за тебе, бо всі навкруги гуділи: «час, пора».
От і дочекалися тієї «пори»!
Павло скривився, підійшов до візочка в кутку кімнати й з розмаху штовхнув колесо.
Візочок відкотило й той вдарився у комод.
Донечка в руках Марічки підскочила і заплакала на новий лад.
Заткни її! гримнув Павло. Ще трохи, і я не витримаю.
Ще рік тому життя Марічки було зовсім інакшим.
Вона була тією вродливою дівчиною із гострим розумом, гарними сукнями, чіткими планами на кожні вихідні.
Павло здавався їй принцом: гарний, амбітний, впертий.
То сходилися, то сварилися, то галасливо мирилися просто на очах у всіх знайомих.
Коли Павло приніс обручку, Марічка вагалася, та батьки настояли.
Марічко, скільки вже можна гульбашити? говорила мама, підкладаючи їй на тарілку гарячі сирники. Тобі двадцять сім.
Павло хлопець надійний, із гарної родини. І квартиру плануєте. А діти? Ти про склянку води старості подумала?
Ма, яка склянка? Мені робота подобається, щойно новий проект взяла.
Робота то пил, подавав голос батько із-за газети. Жінка без сімї як дерево без коріння. Засохнеш і не помітиш.
Павло тебе любить, а характер так у всіх він є, притретеся.
І вона піддалася. Про цю слабкість згадуватиме не одну безсонну ніч.
Весілля вийшло галасливим, квартира в іпотеці, а вагітність як грім серед ясного неба.
Все сталось надто швидко. Не встигла збагнути, як уже стала «судиною нового життя».
Вона дуже чекала сина. Уявляла, як буде вести його на стадіон, як він буде схожий на неї спокійний, розумний.
Але на УЗД сказали: «Дівчинка». І щось всередині обірвалось.
Пологи стали кошмаром. Ускладнення, крапельниці, облуплені коридори лікарні, де пахло хлоркою та безнадією.
Коли її нарешті виписали, Марічка почувалася розбитою посудиною, склеєною на швидку руку.
Дивилася на крихітку у ліжечку, а відчувала лише втому та роздратування.
Чому вона весь час кричить? питала мама, яка приїхала «допомагати».
Коліки, доню, потерпи. Всі терпіли. І ти терпи. Їсти хоче.
Вона не смокче! Я вся болю, мамо!
Значить, погано даєш. Ти мусиш старатися. Ти ж мати. Забудь про «хочу», тепер тільки «треба».
Павло тим часом усунувся. Перші два тижні ще намагався удавати турботливого татка, а потім зник.
Його дратував запах дитини, постійні пелюшки по всій хаті, і найбільше що Марічка перестала бути його особистою коханкою.
***
Мати дзвонила, Павло стояв на кухні й спостерігав, як Марічка однією рукою помішує рідкий бульйон, а другою тримає вередливу доньку. Каже, що Катерина знову лементує.
Катерина старша сестра Павла. Одружена вже пять років, дітей немає.
І кожен раз, коли бачила фото Марічки у соцмережах чи чула про племінницю, затіювала скандал.
То що, я повинна вибачитися, що народила? огризнулася Марічка.
Маєш бути скромнішою. Мама каже, ти навмисне перед нею вихваляєшся материнством.
І взагалі, каже господиня з тебе кепська. У тебе пил на плінтусах, Марічко.
Твоя мама дві тижні у нас не була, Павле. Звідки вона знає про плінтуси?
Вона відчуває! Павло хряснув по столі. І права. Подивися на себе в халаті, очі червоні.
Схожа на якусь бабу з околиці.
Якби ти мені допомагав, хоч раз уночі встав до неї…
Я ж працюю! Засвоїла вже це? Я ж гроші приносжу.
Твоя справа хата і дитина.
До речі, в суботу їдемо до твоїх на дачу. Дзвонили, кажуть, повітря потрібне. Мої теж там будуть.
Я не хочу на дачу. Там холодно, немає нормальної води, щоб малу купати, там твоя мати знов шепотітиме за моєю спиною.
Мене не цікавить, чого ти хочеш. Родина сказала треба. Складай сумки до восьмої ранку. І без ниття.
***
На дачі стало ще гірше. Батьки Марічки, щасливі бути бабусею й дідусем, виривали дитину з рук.
Марічко, ти її неправильно тримаєш! кричала мама з альтанки. Головку підтримуй! Боже, хто так сповиває? Дай я сама.
Відчепіться! відмахувалася Марічка й йшла в дальній кут саду.
Павло на дачі показово ігнорував і дружину, і доньку. З тестем обговорював стару «Таврію», а коли свекруха починала прискіпуватись до Марічки, підливав масла у вогонь.
Ой, Марічко, а що це у Даринки знову на щічках? Погано слідкуєш. Мабуть, щось не те їси.
От якби у моєї Катрусі була дитина пилюку би здувала! Вона така акуратна
Та хай Катруся народить, у чому проблема? різко відповіла Марічка.
Антоніна Миколаївна рукою до грудей:
Павло! Ти чув? Вона знущається з нещастя твоєї сестри!
Павло кинувся, схопив Марічку за лікоть:
Вибачайся перед мамою. Швидко.
Відпусти, боляче ж!
Вибачайся, кажу! Уже край
Батьки Марічки стояли поруч, але батько лиш похмуро кинув:
Марічко, шануй матір чоловіка. Павло правий.
Ось тоді Марічка зрозуміла: вона сама. Проти неї всі.
Чоловік бачить у ній прислугу, батьки статус, а свекруха методично руйнує родину з заздрощів.
***
Криза настала за тиждень після повернення з дачі.
Доньку крутило живіт, Марічка не спала вже другу добу.
Коли дівчинка нарешті заснула, Марічка сіла на підлогу на кухні, просто на лінолеум, і заплющила очі.
Вхідні двері гупнули. Павло повернувся з роботи у паршивому настрої.
Чого в коридорі пакети зі сміттям? без привітання кинув.
Марічка мовчала. Сили не було навіть губи розімкнути.
Я з ким балакаю? пройшов на кухню й зачепив її ногою. Встала і винесла. Швидко.
Винеси сам, тихо сказала вона. Я більше не можу. Спина болить, хочу спати. Лиш одну годину, Павле Благаю.
Не можеш? схопив за комір халата й ривком поставив на ноги.
Тканина затріщала.
Дивись на неї принцеса зморилась! Інші й по пятеро родять, у полі працюють, а ця розлізлась.
У кімнаті прокинулась і заплакала донька. Павло, розлючений, рвонув туди.
Знову верещить! кидається до ліжечка й трусить його. Тихо вже!
Дитина аж захлинулась плачем від страху.
Марічка вривалась, відштовхуючи Павла.
Не чіпай її! Відійди!
Вона мені життя зіпсувала! замахнувся й вдарив Марічку по щоці.
Вона впала на шафу темнота в очах, а Павло не зупиняється.
Знов рвонувся до дитячого ліжечка і злісно, навмисне, ущипнув донечку за маленьку ніжку.
Дитина так закричала, що шкіра мурашками пішла.
У цю мить щось в Марічці перемкнулось. Жалість до себе, втома, навіть байдужість до дитини все зникло за мить.
Лиш лють залишилася.
Вона схопила важку статуетку черговий «талановитий» подарунок свекрухи і зробила крок уперед:
Ще раз, прошипіла, піднімаючи руку. Ще раз доторкнешся проломлю голову.
Виходь.
Павло остовпів.
Руками на чоловіка? Ти в моїй квартирі!
Куплена в шлюбі, Марічка говорила кожне слово повільно. Іпотека закривалася з моїх декретних і твоїх премій, а основну суму внесли мої батьки. Половина моя.
Та зараз мені байдуже. Виходь, поки я не викликала поліцію і не зафіксувала побої.
У мене на щоці слід від твоєї руки. І на дитині синяк.
В тюрму не посадять, але життя зіпсую так, що до кінця днів тебе юристи роздягнуть.
Марічка вийшла зі спальні й викликала поліцію.
***
Розбірки тривали довго. Павло тягнув свою матір і сестру, вони дзвонили й писали, обіцяли помсту, ображали та Марічка не велася, номери заблокувала.
Коли її батьки прийшли «мирити» навіть на поріг не пустила.
Або ви на моєму боці, або забудьте адресу.
Ваш зять піднімав руку на вашу новонароджену онуку. Якщо це «нормально», говорити нема про що.
Батько опустив очі, мати мовчки витирала сльози, але, побачивши синяк на нозі онуки, мовчали.
Визнали жорстокість до дитини виправдати нічим.
Марічка подала на розлучення й прийшла до Павла на роботу. Спокійна, з папкою паперів.
Без скандалів просто показала керівникові зі служби безпеки, давньому знайомому батька, відео з няні-камери Павло її ж придбав до народження дитини.
На відео було все.
Павла попросили «звільнитися за власним бажанням». У їхньому офісі репутація головне.
Свекруха, почувши про те, лежить з тиском, а Катерина, боячись, що Марічка викладе запис у мережу (де багато спільних знайомих), затихла й не писала гидот.
***
Тепер Марічка живе спокійно. Грошей не завжди вистачає, та не нарікає.
Від своєї частки квартири Павло відмовився заради аліментів, і її це влаштовує.
Родина колишнього чоловіка про Даринку забула, а батько й не навідує.
А новим своїм знайомим Павло каже, що ніколи не був одруженийАле життя почало наповнюватись новими барвами.
Щоранку, коли Марічка, зморена, та щаслива, прокидалася від сопіння доньки, вона дозволяла собі кілька хвилин тиші. Прокидалася не від крику, а від надії ніби за ніч разом з Даринкою щось у домі стало міцнішим.
Вона навчилася радіти дрібницям: коли мала сміється уві сні, коли коліки нарешті стихають від простого материнського дотику, коли на підвіконні проростає зелена цибулька, посаджена ще взимку «щоб було по-домашньому».
Попри втому, Марічка відновила робочі контакти. Коли Даринка підросте, можна буде повернутися до проєктів, до улюбленої справи і цього разу вже з досвідом витриманої жінки.
Іноді приходила мама потихеньку, несміливо, боячись зіпсувати крихку рівновагу. Приносила сирники, обережно гладила Даринці голову, а одного разу попросила пробачення за слова, за тиск, за все те, чим хотіла «вберегти» дочку від труднощів, а по суті від себе самої.
Марічці не хотілося нічого відповідати вона вже навчилася прощати мовчки.
Влітку, коли Даринка навчилася впевнено сидіти, вони разом вибралися в парк. Марічка несла доньку біля грудей у слінгу, а навколо раз за разом знаходились такі ж жінки незнайомі, але ближчі, ніж рідня зі старих світлин.
В однієї із лавок, на сонці, Даринка раптово голосно засміялася. Сміх був такий дзвінкий, що кілька перехожих озирнулись і Марічка раптом зрозуміла: її донька сміється по-справжньому, вперше в житті, саме тут, на волі, без усіх тих, хто роками диктував, як їй жити.
З того дня сміх і легкість стали її новою мовою. Вона навчилася не боятися майбутнього, і вже не шукала у дзеркалі ту «змучену жінку в халаті».
Перед нею стояла молода мама з живим вогником в очах, що, попри проникливі шрами, мала силу встати і сказати: «Досить».
Вечірнім сонцем, уже вдома, Марічка читала Даринці казку. На останніх словах дівчинка тягнула ручку до мами і Марічка схилялась, торкалась лоба і шепотіла:
Я більше ніколи не дозволю нікому зробити тобі боляче.
І цього разу була впевнена, що обіцяє не лише їй а й собі.
