Моя сестра Оксана звинувачує мене в тому, що її чоловік покинув її. Ні, він не пішов до мене, але, за її словами, якби я залишила їх у спокої, вони б жили щасливо. Звичайно, вони могли б насолоджуватися життям у нашій спільній квартирі у Львові, поки я знімала житло і платила чужим людям. Але я не збиралася віддавати своє законне місце.
Ми з сестрою успадкували двокімнатну квартиру від батьків. Мама і тато померли, коли ми вже були дорослими: мені було 20, Оксані — 18. Я навчалася у Києві і залишилася там після університету, а Оксана жила в батьківському будинку у Львові.
Сім років я провела у Києві, але втомилася від метушні мегаполісу і вирішила повернутися додому. Я працюю віддалено, тож зміна роботи мені не загрожувала. Але Оксана встигла мене вразити. Ми ніколи не були близькими, навіть після смерті батьків. Кожна переживала горе по-своєму, дзвінки були рідкими, розмови — поверхневими. Але те, що Оксана вийшла заміж, стало для мене ударом. Вона не сказала мені ні слова, не запросила на весілля. Це боліло. Вона моя сестра, але я промовчала.
Мій приїзд до Львова і повернення до нашої спільної квартири викликали бурю невдоволення у Оксани та її чоловіка Тараса. Вони сподівалися, що я передумаю, і навіть не звільнили мені кімнату, хоча я попередила про переїзд за місяць. Я приїхала ввечері, і перестановка меблів відклалася на ранок.
Так почалося наше життя втрьох. Оксана і Тарас ясно давали зрозуміти, що я їм заважаю, але мене це не хвилювало. Це й моя квартира. Я поводилася тихо: не вмикала музику, не запрошувала гостей, майже не виходила з кімнати. Але жити з ними виявилося нестерпно.
Оксана не трудилася прибирати, а Тарас був ще гірший. Після нього ванна перетворювалася на болото: брудний одяг на підлозі, бризки на стінах, мокрий рушник — іноді мій! — кинутий на кошик. Він крав мою їжу. Ми з сестрою по-різному ставилися до продуктів: вона брала більше, але дешевше, я — менше, але якісніше. Тарас міг узяти мій йогурт і з’їсти, а коли я обурювалася, запитував, невже мені шкода.
Кухня після приготування їжі Оксаною виглядала як після урагану: плита в плямах, фартух забруднений, іноді навіть підлогу треба було мити. Посуд міг стояти брудним днями, поки я, втомлена від вигляду порожніх шафок, не мила все сама. Схоже, вони на це і розраховували.
Я швидко втомилася від цього кошмару і запропонувала скласти графік прибирання спільних зон. Але Оксана лише відмахнулася:
«Якщо тобі заважає брудний посуд, помий. Ти ж і так прибираєш за собою. У тебе купа часу, а ми працюємо.»
«Я теж працюю, просто вдома,» — відповіла я.
«Ну і що? У тебе все одно часу більше.»
Я зрозуміла, що сперечатися марно. Тоді я забрала чистий посуд до своєї кімнати, купила маленький холодильник і поставила замок на двері. Виходила рідко, щоб вони не рилися в моїх речах.
«О, принцеса, не забудь підписати тарілки, а то залишиш їх на кухні!» — кпила Оксана. — «Тарас, може, і нам замок поставити? Мало хто тут швендяє.»
Сварки стали щоденними. Мене бісило, що ні Оксана, ні Тарас не хочуть домовлятися. Я приїхала до свого дому, а не напросилася до них! У мене такі ж права, а в Тараса їх і взагалі менше. Але я намагалася уникати конфліктів.
Після чергової сварки через бруд у ванній я почала збирати речі. Через два дні я виїхала.
«Менше народу — більше кисню,» — кинула Оксана.
Вона ще не знала, що я вирішила продати свою частку в квартирі. Через два тижні я надіслала їй офіційний лист із пропозицією викупити мою частину, попередивши, що інакше знайду інших покупців. Оксана подзвонила в лютості:
«Ти з глузду з’їхала? Навіщо продавати квартиру?»
«Тому що ви з чоловіком не даєте мені жити в моєму домі. Я продам частку, візьму іпотеку, а ти роби що хочеш.»
«Продати чужим? Це перетворить наше життя на пекло!» — кричала вона.
«Ми можемо продати квартиру разом, отримаємо більше. Обидві візьмемо іпотеку і купимо своє житло.»
Оксана твердила, що іпотека їм не по кишені, і навіщо я лізу в їхнє життя. Я втомилася пояснювати, що не можу жити з ними під одним дахом. Вона хотіла привласнити всю квартиру, а мені що, мандрувати? Ні вже.
Я дала їй тиждень на роздуми, попередивши, що потім почну шукати покупців. Через два дні Оксана подзвонила і заявила, що вагітна. Я привітала її і запитала, чи обдумала вона мою пропозицію.
«Ти що, не розумієш? Я вагітна! Яка іпотека? Жити з чужими теж не можна, у нас буде дитина!»
Я розсміялася. Пропозиція продати квартиру цілком все ще діє, відповіла я.
Ще через два дні Оксана подзвонила в сльозах. Виявилося,Тепер Тарас подає на розлучення, а Оксана ридає, що я зруйнувала її сім’ю, але я знаю — вони самі зробили неможливим наше спільне життя.
