Мій син має унікальну память. Ще з дитячого садка він напамять знає всі вірші й ролі для святкових ранків тому до самого останнього дня ніхто не знає точно, ким він буде на святі: малюки часто хворіють, а він міг підмінити будь-кого, бо знає всі тексти.
Цього року на новорічному ранку моєму пятирічному синочку випала роль огірка. Про це я дізналась напередодні своєї чергової зміни у лікарні. Швиденько купила зелену футболку, роздобула кольоровий картон, і всю ніч із натхненням шила зелені шорти та клеїла з картону салатову шапочку з хвостиком із дроту, обгорнутим зеленою тканиною.
На ранкове свято повів сина чоловік це мене трохи тривожило, тож інструкцію з одягання костюма і кріплення шапочки я йому повторювала до самого виходу на роботу.
Серед робочого дня мені дзвонить вихователька, хрипким голосом повідомляє: головний герой свята захворів завтра твій син буде… Колобком. Я, трохи розхвилювавшись, запитую: а може Колобок бути у костюмі… огірка? У відповідь багатозначна тиша.
Я швидко дзвоню чоловіку на роботу й розповідаю про цей форс-мажор. Чоловік, абсолютно щасливим, занадто впевненим голосом (мене це мало б насторожити), відповідає: “Та це не проблема! Я з собою візьму двох друзів-хірургів. Три хірурги це взагалі суперкоманда! Ми все вирішимо!”
Коли о 21-й я набираю додому, трубку бере син розповідає щасливо, що купили білу футболку, зараз тато клеїть жовтий картон, дядько Вова готує вечерю, а дядько Владик радіє й жартує.
Через годину син каже, що лягає спати: дядько Владик вирізав з жовтого картону коло й малює на ньому очі, дядько Вова відкриває банку домашніх квашених огірків, а тато від сміху аж ікає.
О дванадцятій ночі знову телефоную. Чоловік повідомляє, що дядько Вова і дядько Владик настільки втомилися, майструючи Колобка, що вже сплять. І є нюанси. Виявилось, що дядько Вова приклеїв Колобка суперклеєм на білу футболку криво, а коли дядько Владик намагався відклеїти ту аплікацію, футболка порвалась. Тож вирішили пришити його медичним шовком до зеленої футболки огірка. Вийшло дуже гарно, навіть не можу уявити, як саме.
А ще Колобок тепер з тридцятьма зубами і посміхається на всі сто! Хіба що на два зуби забракло білого картону. (Нічого, кажу, на фоні тридцяти цього й не помітять!)
Я можу заспокоїтись і працювати далі, бо у мого сина напевно буде найкращий костюм у всьому дитячому садку. А це хто там хропе? Та то дядько Владик, який так завзято вирізав картонні зуби, що заснув прямісінько у кріслі.
До ранку мене мучили тривожні передчуття. Закінчивши зміну, я ледве випросила у завідувача лікарні годину, щоб встигнути на ранок сина.
Я трохи запізнилася З актового залу чути сміх, крики й сльози. Придивляюсь у двері
Біля новорічної ялинки намагається стрибати Колобок. На грудях у мого сина величезне кругле жовте “обличчя” від підборіддя до колін. Очі дивляться в різні боки, а три шовкових горизонтальних шва над ними надають Колобку глибоких “зморшок” мудрості. Особливо смішно виглядає відсутність саме двох передніх верхніх зубів решта ж усмішка аж на тридцять зубів!
Це вийшов такий собі дуже досвідчений, старий і трохи змучений життям Колобок, який наче нещодавно повернувся з колонії та має багатий життєвий досвід. А цю всю грандіозну роботу трьох лікарів доповнює весела салатова картонна шапочка огірка з дротяним хвостиком.
І тут син починає декламувати вірш: “Де ще такого побачиш, як я?..”
(Далі було, що лише у казці й на новорічному святі, але зал вже сміявся так, що ніхто нічого не чув) Вихователька сіла на корточки й плакала зі сміху «Зелений, жовтий справжній дивак!
Колобіглець, що радіє святам
Котився я довго-довго,
Навіть був огірком колись!
Та все у житті метаморфози це головне,
Якщо ти не здався, і маєш багато друзів!»
Зал вибухає сміхом і оплесками. Діти підхоплюють пісню, а вихователька витирає сльози від реготу. Мій син стоїть посеред зали в отому незвичному костюмі, із зубатою посмішкою і салатовим хвостиком, та світиться від щастя. Він не просто Колобок чи Огірок він справжній герой, яким можна бути тільки тоді, коли поряд тобі допомагають люблячі, трохи божевільні, зате найкращі дорослі.
Я ловлю його погляд він мені підморгує. Ось воно ідеальна дитяча казка на дорослий лад: навіть якщо життя пришиває тобі інший костюм, усе стає святом, якщо є з ким сміятися.
І поки глитаються картонні зуби і лоскоче щоку зелений хвостик, у залі лунає головний дитсадковий висновок:
«Може, у кожного з нас є свій огірковий Колобок. Головне вірити, що твоя казка обовязково стане найкращою!»
