Давно це було, як зараз пригадую, коли доля звела мене з тими перипетіями родинного життя, що лишили по собі чимало роздумів. Маю сказати відверто: не вважаю, що ми маємо забезпечувати брата чоловіка та його сімю житлом чи утриманням.
Той просторий трикімнатний квaртир у Львові, де ми й досі мешкаємо, належить мені я його купила ще до нашого весілля. Доля підказала шанс житло дісталось у вкрай занедбаному стані, ще й за невеликі гроші, враховуючи тодішню гривню. Повірте, вхідні двері тоді просто стояли, притулені до стіни. Але головне ціна була посильна, а все інше ладнала поступово.
Я знайомилася з чоловіком вже тоді, коли дві кімнати були майже відремонтовані, завезено найнеобхідніші меблі. Квартиру вже охоплював затишок і тепло.
Мій Олексій справжній красень і людина честі, тоді він тулився по чужих квартирах. Не минуло й кількох місяців після знайомства, як переїхав до мене. Після весілля одну з кімнат облаштували для дітей там народилися спершу наш син, а згодом і донечка.
Життя складалося майже казково, доки одного холодного осіннього вечора не прийшла до нас свекруха з валізами та сльозами на очах.
Чи можу я трохи пожити з вами? благала вона, Мій молодший син привів якусь панянку до квартири, я вже не хочу заважати, зовсім скоро, мабуть, одружаться, а я лишуся сама… Але обіцяю вам допомагати з малечею і в дитсадок, і зі школи заберу, обід зварю. Хто ж, крім вас, у мене є!
Плакала так щиро, що ми пустили її в дім і надали їй найкращу кімнату. Свекруха вже була на пенсії й справді брала до себе дітей, але повертатися жити до своєї квартири не поспішала. Адже там оселився її молодший син Павло з новою дружиною, що привела з собою одну дитину від попереднього шлюбу та ще одну спільну.
Колись, багато років тому, Павло, ледве закінчивши школу, одружився на дівчинці з їхньої вулиці. Свекри тоді продали свою велике помешкання, купили собі малу однокімнатну, а Павлу двокімнатну. Доля, однак, зіграла своє свекор важко захворів і невдовзі помер.
Павло з першою дружиною народили двох дітей, але згодом розлучилися, і він залишив квартиру колишній родині. Тепер та жінка мешкає там з новим чоловіком і трьома дітьми. Сам Павло повернувся до матері:
Мамо, лишуся з тобою. Захочу зліплю своє життя, знайду ще житло. Все ще попереду…
Та, як видно, не судилося. Невдовзі Павло привів ще одну жінку. Почали вони мешкати в тій самій однокімнатній квартирі зі всією малечею.
Щовихідних свекруха приводила до нас дітей своїх онуків від обох шлюбів Павла. В хаті стояв такий гармидер, що хоч тікай.
Минав час, і через рік я прямо сказала свекрусі, що треба вирішувати житлове питання, бо всім нам важко. Знову сльози, крик…
Довелось поговорити з Павлом і пояснити, що мешкати у матері вічно не вийде. У відповідь почув лише: у мене діти, зарплата мала, де мені взяти гроші на оренду? Що ж робити в такій ситуації?
Згодом від стресу й роздратування страждали навіть мої стосунки з чоловіком. Щораз менше хотілось повертатись додому після роботи. Зрештою, я поставила питання руба: сказати Олексієві або він вирішує питання з житлом для матері, або я подаю на розлучення.
Чоловік був у розпачі, бо не розумів, куди подіти матір. Як викинути її на вулицю?
Запропонувала ми: нехай би мати переїхала на орендовану квартиру гроші для цього знайдуться. Але свекруха категорично відмовилась, мовляв, ви повинні зняти дружину з дитиною окремо для Павла, а вона тоді спокійно повернеться додому.
Я назвала це нахабством. Заявила прямо: якщо за тиждень свекруха не переїде, я винесу її речі за двері. Який ще вихід можу мати?
Я переконана, що не зобовязана утримувати сімю чоловікового брата і тим паче забезпечувати їм житло за свій рахунок.
