Я дивилася на котлети, трохи підгорілі по краях, і не вірила своїм вухам.
Ти застаріла. Я подаю на розлучення, сказав мій чоловік, відсуваючи тарілку. Звучало це так буденно, ніби він повідомляв про чергове підвищення цін на бензин. Я завмерла з деревяною лопаткою в руці. Кактус на підвіконні сумно вказував на мене викривленим шипом, наче підтверджуючи: «Тобі кінець». Мені сорок сім, і з Олегом ми прожили разом двадцять років. Наш син, Дмитро, давно вже навчається в іншому місті, а іпотека на нашу двокімнатну майже виплачена. І ось раптово, «застаріла».
Навколо все наче застигло, як у чорно-білому фільмі з радянського телебачення. Я дивилася на підгорілі котлети й думала: «Чи можна ще врятувати серединку, чи вже пізно?» Дивно, як мозок чіпляється за дрібниці, коли стається щось справді страшне.
Рутина це іржа для стосунків
Відколи почалася весна, у домі панував напружений мовчазний холод. Олег повертався пізно з роботи, а вихідні проводив, занурившись у звіти, які йому накидав новий начальник. Я ж віддавалася офісному життю: складала фінансові звіти, розбирала паперові завали, а ввечері розважалася, гладячи нашу кішку Мурку. Розмови між нами були рідкісні. Лише сухі фрази: «Купи молока», «Поклади гроші на картку», «Хто сьогодні миє посуд?» Липка втома звела між нами високу стіну.
Дмитру, нашому девятнадцятирічному синові, давно не було вдома він жив у гуртожитку, і ми бачилися рідко. Іноді дзвонив, щоб попросити грошей. Влітку, під час канікул, він завітав додому, і ми навіть планували зїздити на шашлики за місто, але так і не вийшло: то погода погана, то Олег «надто втомлений». Я вже тоді відчувала, що ми стали скоріше сусідами, ніж подружжям.
А вчора пролунав остаточний вирок: «Ти застаріла».
Тривожні згустки минулого
Тінь розлучення вже давно нависала над нами. Кілька тижнів тому засмітився кухонний злив, і я викликала сантехника. Раптом Олег зауважив: «Це чоловіча справа, не втручайся». Чому він так сказав? Сам він ніколи не ліз у подібні клопоти. Але мене докорив, ніби це було принципово вказати на мою неспроможність.
Потім стався ще один кумедний епізод: наша сусідка, тітка Галина, у дворі запитала: «Олеже, Наталко, ви скоро святкуватимете річницю весілля?» Ми з чоловіком переглянулися річниця минула місяць тому. Обоє забули. Сусідка глянула на нас із співчуттям, ніби вже все зрозуміла.
Але я не чекала такої прямоти:
Розлучення? Серйозно?
Серйозно, відповів чоловік, не дивлячись у вічі. Я втомився. Це тривало занадто довго.
Ніч на дивані
Я провела ніч на старому дивані, де зазвичай дивилася серіали. Мурка, відчуваючи мій стан, муркотіла біля моїх ніг. Олега я майже не чула він замкнувся у спальні. Вранці, на автоматі, поставила каву, і, дивлячись на похилений горщик із кактусом, подумала: «Бідолаха теж не виживе. Стоїть у кутку, роками не цвіте. Колись пускав квіти, але лише один раз».
Я хотіла поговорити з ним по-дорослому, але не знайшла сил. Пішла на роботу, намагаючись зберігати вигляд нормальної людини. В офісі паперові гори, сірі папки, колеги за обідом грали в судоку А я не могла зосередитися. В голові лупало: «Невже я як прострочений йогурт?»
Сину я подзвонила лише ввечері:
Дмитре, тут таке тато вирішив подати на розлучення.
Після паузи він відповів:
Мамо, я вже давно відчував, що між вами щось не так. Якщо стане зовсім погано, я підтримаю, голос був спокійним, майже сумним. Не дозволяй себе принижувати, добре?
Я відчула його турботу. З одного боку, він уже дорослий, а з іншого у нього лише одна сімя, і ось вона розпадається.
Дзвінок від свекрухи
Наступного дня мені подзвонила свекруха. Зазвичай вона розпитувала про голубів на нашому балконі, але цього разу пішла прямо до справи:
Чула про розлучення? Олег щось пробурмотів. Як можна кидати сімю в такому віці?!
Не знаючи, що відповісти, я пробубніла:
Це не я ініціювала.
Значить, не доглядала, не помічала. Ви вже не діти, Наталю. Нашому Олежкові скоро сорок вісім! Треба було дбати про його спокій, а ти зарилася в роботу, у свої звіти.
Мені хотілося вибухнути: отже, я винна в усьому, недостатньо «жіночна». Але я стрималася навіщо з нею сперечатися? Вона живе в селі, проводить дні в городі з молодшою сестрою та онуками племінниці. Наші стосунки вона знає лише з рідких дзвінків. Але впевнена це все провина невістки.
Розмова на кухні
У суботу ми нарешті поговорили «по-дорослому». Він вийшов із ванної, неголений і похмурий, і сів навпроти мене за кухнім столом. На стіні висі
