Сьогодні знову важкий день. Я не можу змиритися з тим, що в моєму домі живе чужа дитина. Вийшла заміж за чоловіка, у якого є дочка від першого шлюбу. Її мати кинула дівчинку та втекла за кордон з новим коханцем, залишивши дитину на батька. Тепер я живу в пеклі, намагаючись знайти спільну мову з цією дівчиною у нашому будинку в Житомирі. Мріяла про щасливу родину, а отримала вибагливу, невиховану дитину, яка отруює мені життя. А тепер, коли я вагітна, мені потрібно, щоб вона поїхала до бабусі. Але як домогтися, щоб вона сама захотіла піти?
Коли ми з Олегом лише почали зустрічатися, його донька Даринка частіше жила у бабусі. Я бачила її рідко і навіть думала, що зможу прийняти її як частину його життя. Але після весілля все змінилося. Свекруха заявила, що їй важко впоратися з онукою, і переселила Даринку до нас. Я намагалася знайти до неї підхід, але всі мої спроби розбивалися об її байдужість і грубість. Вона мене не слухає, ігнорує, ніби я повітря. Навіть гірше — командує в домі, розкидає речі та скаржиться батькові чи бабусі на кожній дрібниці.
Щодня чути від свекрухи: «Будь м’якшою, Настю, спробуй зрозуміти!» Олег теж просить бути терплячою, але я не розумію, чому маю потурати 12-річній дівчинці, яка відкрито мені хамить? Вона мені не рідна, і я не хочу бути її нянькою! Незабаром у мене з’явиться власна дитина, і я не збираюся терпіти її витівки. Чому ніхто не виховує її, не ставить на місце? Олег і його мати пестять Даринку, закриваючи очі на її грубість і лінь. Якщо так далі піде, із неї виросте егоїстка.
Даринка — брудна і ледачиця. Залишає після себе посуд, розкидає одяг, а прибирати за нею доводиться мені. Я в шоці від її поведінки: підступна, хитра, робить усе, щоб вивести мене з себе. Олег працює до пізньої ночі, і ми з Даринкою часто залишаємося самі. Вона вже не маленька, але її неможна залишати без нагляду — так вважають чоловік і свекруха. Чому я маю жертвувати своїм часом і нервами? Я теж хочу працювати, відпочивати, жити своїм життям!
Свекруха заходить на годину-дві, пестить Даринку, а потім починає мене читати нотації: «Чому не займаєшся з нею? Не виховуєш?» Вона щиро вірить, що я зобов’язана взяти на себе всі турботи про доньку Олега. Їхній тиск мене душить. Якби вони не вимагали від мене неможливого, може, я б і змирилася. Але тепер шкодую, що пов’язала життя з чоловіком, у якого вже була дитина. Даринка ніколи не стане мені рідною, і я не хочу вдавати.
Ситуація ускладнюється: я вагітна. Не хочу йти від Олега — я його люблю, і він намагається згладжувати наші конфлікти. Але жити під одним дахом з Даринкою я більше не можу. Її мати дзвонить раз на рік, надсилає дешеві подарунки, але не бере доньку до себе. Даринка сумної за нею, і я бачу, як це її ранить. Але її біль не робить нас ближчими — навпаки, вона виливає на мене всю свою злість, грубить, відвертається.
Я мрію, щоб Даринка поїхала до бабусі. Це був би ідеальний вихід. Свекруха живе недалеко, любить онуку і могла б взяти її до себе. Але як це організувати? Даринка тримається за батька, а він не хоче її відпускати. Я намагалася розмовляти з нею лагідно, пропонувала більше часу проводити у бабусі, але вона лише гримасить. Може, якщо буду суворішою, вона сама захоче піти? Чи варто поговорити з Олегом, щоб він умовив матір забрати Даринку? Не знаю, що робити, але відчуваю, що ще трохи — і я не витримаю.
Моя вагітність усе ускладнює. Я хочу миру в домі, хочу готуватися до народження своєї дитини, а не витрачати нерви на чужу доньку. Даринка — частина минулого Олега, але я не зобов’язана через неї страждати. Як зробити так, щоб вона пішла, не зруйнувавши нашу родину? Я на межі, і мені потрібен вихід…
